Мудро про внутрішньої зрілості. Про те, яке щастя бути собою. Навіть у цьому божевільному світі...
Одного разу ти перестаєш метушитися і щось комусь доводити, дивишся з посмішкою на навколишній світ з усіма його безумиями, не поспішаєш подобатися людям, не поспішаєш роздавати поради і когось судити або рятувати, перестаєш відповідати на дзвінки людей, які давно не захоплюють і не цікавлять, більше дивишся на небо, ніж на те, хто чим зайнятий і як живе, згадуєш те, що надихає незалежно від обставин, не вибачаєшся, не поясняешь, не сперечаєшся, не витрачаєш час на нецікаве й тимчасове, і виявляєш неймовірний спокій і безліч речей, які не помічав раніше в гонитві за тим, щоб підходити під чиїсь подання або відповідати чиїмось очікуванням.
Затишок усередині — дорожче ніж будь-які спокуси тимчасового задоволення. Дорожче, ніж будь-які тимчасові люди і тимчасові речі.
Все, що тобі подобається — це особисте, а особисте — належить тільки тій людині, яку ти бачиш у дзеркалі. Решта — порожні домисли і припущення тих, хто намагається бачити в тобі що-небудь інше.
Ти — найкращий собі однодумець в тому, що в цьому шаленому світі бути собою і бути щасливим.
Автор: Тетяна Марач
