Коли ти зробила все, що могла у стосунках і навіть трохи більше, а тебе ще не бачать, не чують, не помічають...
Починай потихеньку йти. І якщо за тобою ніхто не біжить, ти рухаєшся у правильному напрямку.
Неможливо не помічати, як інша людина, з якою ти поряд, з яким ти ділиш все, страждає. Неможливо не помічати, що він марудиться безсонням або плаче ночами. Що погляд його згас і в ньому немає більше радості.
Коли люди поруч, вони все бачать і відчувають.
Якщо пояснюєш по 100 раз, що тобі боляче, а тебе не чують, то просто не хочуть чути. Нецікаво це, та і невигідно. Людині комфортно ось так, і йому абсолютно байдуже, що другого від цього погано. Він все бачить і розуміє, що не треба плекати ілюзій.
Йти — це як відривати частину себе — завжди боляче. Нестерпно. Коли інший став рідним для тебе.
Хочеться все виправити, та не виправляється, так як причина не в тобі.
Ти просто не потрібен. Хоча, ні, потрібен, але не для того, чого хотілося тобі, а для того, щоб добре жилося іншому. Твоя особистість, твої бажання і переживання в цій схемі не враховуються. Від того і так погано.
Ти начебто є, але одночасно тебе немає. Ти є як функція, як об'єкт, але не як людина, чиї базові і духовні потреби задовольняються повною мірою.
Тут ти як деталька, елемент, приставка до чогось, а вірніше — до когось. І цінність твоя тут мінімальна. Хоча ти не став гірше. Просто тепер ти дивишся на себе очима іншої людини, а раз він не вважає тебе людиною гідною, то і ти перестаєш себе таким вважати.
Перевірити ставлення іншого до тебе — дуже просто. Нехай тебе стане для нього менше. А потім ще менше. А потім зовсім трошки. Подумки відвернися і починай поступово йти з відносин.
І якщо він не всполошится, не побіжить за тобою, не почне проявляти себе для тебе — то це точно кінець.
За матеріалами: Я
