Ми вразливі перед тими, хто нам найдорожче...
Нас ламають не обставини. Не суспільство. Не навіть думка сторонніх людей.
Нас ламають близькі люди.
Ті, хто ближче всього. На відстані удару.
Бо іншим найчастіше нас просто не дістати.
А близькі — вони тому і близькі. Вони поруч. І ми їм довіряємо.
Вони — ті, до кого ми не боїмося повертатися спиною.
Ті, до кого ми приходимо з розкритими долонями і незахищеним серцем.
Ті, від кого ми найменше очікуємо чогось поганого.
Ті, у чиїй захисту і співучасті ми впевнені.
Ті, у кого ми найбільше потребуємо.
Всі ножі в спину завжди від тих, кого прикриваєш собою. Адже ворога зустрічаєш лицем до лиця. А спина відкрита для тих, хто за нею.
Всі самі колючі слова завжди від тих, у кого є ключ до нашого нутра. Всі інші стикаються з панциром і відскакують від нього, не пошкодивши.
Ми сильні, коли за нами сила.
Але ми вразливі перед тими, хто нам найдорожче.
Ми сильні, коли наше серце живе в надійному панцирі чужий грудей.
Але ми сильні і коли нам більше нікуди відступати.
Що з цим робити?
Хтось приймає рішення ніколи нікого не підпускати ближче відстані витягнутої руки.
Хтось- ризикнути всім. І виявляється прав. Або виявляється в глибокому нокауті.
Хтось приймає рішення ризикнути, але при цьому змушений весь час бути напоготові.
І мова не тільки про чоловіка-дружину. А й про родичів, і дітей в тому числі. Так, наприклад, стареньку сусідку, з якою наша сім'я дружила років 20, улюблений син здав в будинок престарілих, продавши попередньо її квартиру.
Для кожного правильного рішення своє.
Бережіть себе.
Від розбитого серця і від того, щоб розбити зрадою серце того, хто вразливий з-за близькості до вас.
За матеріалами: Неванильное Небо
