Однією з тих речей, які найбільше заважають нашому спілкуванню з оточуючими, є те, що ми просто не вміємо слухати по-справжньому.
Не раз і не два я пропонував свої цінні (як мені тоді здавалося) поради родичам і друзям, навіть не дослухавши їх до кінця, і не одержавши повного уявлення про їх обставини і ситуації, в якій вони знаходяться. Не дивно, що завдяки цьому мої поради в більшості випадків виявлялися марними, так як вони були засновані на моєму обмеженому розумінні ситуації.
Є й інша проблема – куди більш серйозна... Коли хтось описує вам свою проблему, яку ви сприймаєте і розумієте лише частково, ви підходите до неї тільки і виключно з раціональної точки зору. Так-так, при тому, що ви сприйняли цю проблему лише частково, ви все одно наполягаєте на тому, що до її вирішення потрібно підходити з позицій логіки та раціональності. Але знаєте, що ви при цьому втрачаєте? Емоції. Емоції вашого співрозмовника.
Тобто, коли ця людина намагається заручитися вашою допомогою, щоб прийняти якесь рішення, все, що ви робите – ви розглядаєте цю проблему з позиції логіки та раціональності, навіть не взявши до уваги емоції людини, і тим більше – тих людей, з якими йому доводиться взаємодіяти.
Поступаючи таким чином, ви наносите звернувся до вас за допомогою людині відразу подвійний удар. Насамперед ви обманюєте його очікування. З-за однобокого сприйняття його проблеми у вас, швидше за все, просто не виходить її вирішити.
І, по-друге, ви відмовляєте йому в банальному людському відношенні, заперечуючи емоційний досвід співрозмовника і стверджуючи, що його проблема піддається вирішенню тільки за допомогою логіки. Роблячи так, ви повністю заперечуєте його емоційний стан і намагаєтеся змусити його визнати, що проблема існує лише на раціональному рівні, хоча часто це зовсім не так.
Якби всі проблеми існували тільки на раціональному плані, нам було б куди простіше їх вирішувати, і вони не приносили б нам стільки стресу і негативу. Тільки ось це не зовсім так (або зовсім не так — дивлячись як подивитися). Все в нашому житті так чи інакше впливає на нас емоційний вплив, і нам варто це визнати і змиритися.
Те, що люди відчувають, має значення. І однієї з головних проблем у спілкуванні є те, що коли ми розповідаємо комусь про наші неприємності, ми очікуємо, що ця людина почує нас на емоційному рівні, при цьому сприймаючи чужі проблеми виключно на поверхневому, раціональному рівні.
Чи є рішення цієї проблеми? Є, і воно дуже просте — ми просто повинні навчитися слухати і чути людей по-справжньому. Ми повинні навчитися сприймати все, що нам говорять інші люди, а не тільки те, що вони втілюють у слова — особливо, коли вони говорять про свої проблеми і неприємності. Більше того, коли ми так чинимо, то певною мірою ми вже вирішуємо емоційну частину проблем цих людей. Ми стаємо для них свого роду дзеркалом, в якому вони можуть побачити свої емоції, і, таким чином, зрозуміти, що з ними робити.
До речі, такий підхід заодно допоможе вам позбутися, нарешті, від схильності до оцінних суджень. Часом, ледве вислухавши, як людина розповідає про свої проблеми, ми, навіть не спробувавши розібратися в них, переходимо до негативних і звинувачує оцінних суджень, які ніяк не здатні допомогти людині, а можуть лише збурити його.
Але якщо замість того, щоб відразу приміряти на себе мантію судді, ми постараємося спершу розібратися в емоційному стані співрозмовника, то зможемо виявити в його відношенні велику емпатію і турботу, і дати йому кілька дійсно корисних порад, заснованих на досвіді й уміннях.
Давайте почнемо слухати по-справжньому – і, можливо, це допоможе нам зрозуміти, що ми відчуваємо у відношенні один одного... і не тільки!
