Похороните свою бедность. Так одна женщина поступила. Она получала вполне приличную зарплату. И могла бы жить хорошо. Но молодость ее прошла в тяжелых условиях. Она всю жизнь прожила в бедности, унизительной бедности. Когда ничего было нельзя. Когда каждую копейку надо было считать. Когда каждая вещь необходимая покупалась за счет других; надо было выбирать. Лекарство маме – или ботиночки братику. Яблоко сестричке или булка хлеба на всю семью… И вещи она не носила, а донашивала. И потом, повзрослев, покупала одежду в “сэконд-хэнде” или на рынке – все самое дешевое и убогое.
Бідність і страх треба поховати іноді
Страх бідності переслідував її. Кожна покупка викликала тривогу. Вона просто боялася жити добре. І як і раніше купувала саму дешеву одяг і найдешевшу їжу. Економила На всьому. Збирала гроші, але їх пожирала інфляція. Вона розумом це розуміла, але нічого вдіяти не могла. Поки не поховала свою бідність.
Просто-напросто взяла всі ці страшні убогі речі, які зберігала на чорний день. Склала у велику коробку. І закопала в лісі, під деревом, на заході сонця. Постояла сумно, згадала хороші моменти, подякувала речі за те, що вони її виручали колись. Повернулась і пішла. І стала жити добре, нормально, щасливо. Все змінилося на краще.
Треба розлучитися з сумним минулим, якщо воно шкодить справжньому і ставить під сумнів майбутнє. Якщо воно чіпляється і тягне вниз. Отруює життя похмурими спогадами і не дає дихати і жити нормально.
І минуле відчепиться. Поступово забудеться. Залишиться тільки хороше — адже і його було чимало. Але бідність і страх треба поховати іноді. І назавжди розпрощатися з болісними спогадами...
Автор — Кір'янова Анна
