Мір, на жаль, не завжди рятує краса. Ми правильно живемо в цьому світі, якщо правильно любимо його...
***
Каждый обитатель нашего дома, в котором жила и я, знал, насколько уродлив был наш местный кот. Уродливый любил три вещи в этом мире: борьба за выживание, поедание “чего подвернётся” и, скажем так, любовь. Комбинация этих вещей плюс бездомное проживание на нашем дворе, оставила на теле Уродливого неизгладимые следы.
Потворний кіт мав лише одне око. З тієї ж самої сторони було відсутнє і вухо, а ліва нога була колись зламана і зрослася під якимсь неймовірним кутом, завдяки чому створювалося враження, що кіт весь час збирається повернути за ріг. Його хвіст давно був відсутній. Залишився тільки маленький огризок, який постійно сіпався. І, якби не безліч шрамів, що покривають голову і навіть плечі Потворного, його можна було б назвати темно-сірим смугастим котом.
У любого, хоть раз посмотревшего на него, возникала одна и та же реакция: “До чего же Уродливый кот!” Всем детям было категорически запрещено касаться его. Взрослые бросали в него бутылки и камни, чтобы отогнать подальше и поливали из шланга, когда он пытался войти в дом, или защемляли его лапу дверью, чтобы он не мог выйти.
Удивительно, но Уродливый всегда проявлял одну и ту же реакцию. Если его поливали из шланга – он покорно мок, пока мучителю не надоедала эта забава. Если в него бросали что-то – он тёрся о ноги, как бы прося прощения. Если он видел детей, он стремглав бежал к ним и тёрся головой о руки и громко мурлыкал, выпрашивая ласку. Если кто-нибудь всё-таки брал его на руки, он тут же начинал сосать уголок блузки, пуговицу или что-нибудь другое, до чего мог дотянуться.
Але одного разу на Потворного напали сусідські собаки. Зі свого вікна я почула гавкіт псів, його крики про допомогу і команди «фас!» господарів собак, і тут же кинулася на допомогу. Коли я добігла до нього, Потворний Кіт був страшенно покусаним, весь в крові і майже мертвий. Він лежав, згорнувшись в клубок, тремтячи від страху і болю. Його спина, ноги, задня частина тіла зовсім втратили свою первісну форму. Його сумна життя підходила до кінця. Слід від сльози перетинала його чоло.
Поки я несла його додому, він хрипів і задихався. Я бігом несла його додому і найбільше боялася пошкодити йому ще більше. А він тим часом намагався смоктати моє вухо.
Я остановилась и, задыхаясь от слёз, прижала его к себе. Кот коснулся головой ладони моей руки, его золотой глаз повернулся в мою сторону, и я услышала… мурлыкание! Даже испытывая такую страшную боль, кот просил об одном – о капельке любви! Возможно, о капельке сострадания… И в тот момент я думала, что имею дело с самым любящим существом из всех, кого я встречала в моей жизни. Самым любящим и самым-самым красивым. Он только смотрел на меня, уверенный, что я сумею смягчить его боль.
Потворний помер на моїх руках перш, ніж я встигла дістатися до будинку, і я довго сиділа біля свого під'їзду, тримаючи його на колінах.
Згодом я багато міркувала про те, як один нещасний каліка зміг змінити мої уявлення про те, що таке справжня чистота духу, вірна і віддана любов. Так воно і було насправді. Потворний повідомив мене про співчуття більше, ніж тисяча книг, лекцій або розмов. І я завжди буду йому вдячна. У нього було покалічено тіло, а у мене була подряпана душа. Настав і для мене час вчитися любити вірно і глибоко. Віддавати любов ближнього свого без залишку...
Большинство из нас хочет быть богаче, успешнее, быть сильными и красивыми. А я буду всегда стремиться к одному – любить, как Уродливый кот…
