- Як це - не було? - запитала я голосом, що раптово сів, - Зовсім, чи що? Та у вас помилка тут, у картотеці, подивіться краще!
- Ніяк ні, - літній Ангел посміхнувся поблажливо і поправив окуляри в круглій оправі, - У нас тут усе записано, усе враховано, знову ж таки, усе під суворим оком Самі Знаєте Кого. У нас за посадовий злочин знаєте що? - фізіономія Ангела посуворішала, - Про Люцифера чули? То-то. Моргнути не встиг - скинули. "Помилка-і-і помилка". Скажете теж...
- Хвилиночку, - я спробувала взяти себе в руки, - Подивіться, будь ласка, сюди.
Ангел доброзичливо поглянув на мене поверх окулярів.
- И? - запитав він після секундного мовчання.
- Мене, може, і немає. Але хтось же є? - я обережно поворухнула кисільною субстанцією, яка тепер заміняла мені звичний земний організм. Субстанція захвилювалася і пішла райдужними плямами.
- Хтось, безумовно, є. Але аж ніяк не NN, якою ви зволили представитися, - Ангел важко зітхнув і потер лоб, - Я таких, як ви, набацав - не злічити. І чомусь здебільшого - дами. Ну, гаразд. Давайте перевіряти, панночко. По пунктах. Із самого початку. Так?
- Давайте, - сказала я, рішуче повиснувши в нього над плечем і готуючись битися до останнього.
- Нуте-с, ось вона, біографія мадам N, - Ангел витяг з-під столу здоровенний талмуд і здув із нього пил, - Ab ovo, люба, як то кажуть, від яйця, - він послинявив палець і зашарудів тонкими цигарковими сторінками, - Ну, це все дрібниці... підгузки... примхи дитячі... дурниці всілякі... особистість ще не сформована... характер не проявлений, усі чернетки... ну, дитинство і зовсім опустимо, беремо свідоме життя... а, ось! - він урочисто підняв палець, - у вас був роман наприкінці десятого класу!
- Ах, яка дивина, - не втрималася я, - Щоб у шістнадцять років - і раптом роман!
- А ви не іронізуйте, фрейляйн, - Ангел зробив суворе обличчя, - Роман розвивався бурхливо і доволі щасливо, доки не встряла ваша подруга. І хлопчика у вас, будьмо вже відверті, просто з-під носа повела. Тобто не у вас, - раптом схаменувся ангел і почервонів, - а в мадмуазель NN...
- Ну, і чого? - запитала я підозріло, - З усіма буває. Це що, якийсь смертний гріх, який у Біблію забули записати? Мовляв, не віддавай ні хлопця свого, ні осла, ні вола...
При слові "Біблія" ангел поморщився.
- До чого тут гріх, заради Бога! Дістали вже зі своїми гріхами... Слідкуйте за думкою. Як у цій ситуації поводиться наша N?
- Як дурепа поводиться, - похмуро сказала я, смутно пригадуючи цей нещасний роман "па-де-труа", - Робить вигляд, що нічого не сталося, вештається з ними скрізь, мирить їх, якщо посваряться...
- Вооот, - наставницьки протягнув Ангел, - А тепер уважно - на мене дивитися! - як би вчинили ви, якби жили?
- Убила б, - слово вилетіло з мене раніше, ніж я встигла збагнути, що кажу.
- Саме! - Ангел навіть підстрибнув на стільці, - саме! Убити б не вбили, звісно, але послали б на три веселі літери - це точно. А тепер згадайте - скільки таких "романів" було в житті в нашої мадмуазель?
- Штук п'ять, - згадала я, і мені раптом стало паршиво.
- І все з тим самим результатом, зауважте. Йдемо далі. Мадмуазель спробувала вступити до університету і провалилася. Скільки не добрала?
- Півтора бала, - мені захотілося плакати.
- І навіщось несе документи в педінститут. Там її бал - прохідний. Вона вступає до цього інституту. А ви? Чого в цей момент хотіли ви?
- Вступати до універу до останнього, поки не вступлю, - вже ледь чутно прошепотіла я, - Але ви і мене зрозумійте теж, мама так плакала, просила, боялася, що за цей рік я загуляю або ще що, ну, і мені раптом стало все одно...
- Мила моя, - ангел подивився на мене співчутливо, - нам тут до лампочки, хто там у вас плакав і з якого приводу. Нас факти цікавлять, найупертіша річ у світі. А факти у нас щось зовсім непривабливі. Навіщо ви - ні, от серйозно! - навіщо тоді заміж вийшли? У сенсі - наша NN? Та ще й вінчалася, між іншим! Вона, стало бути, вінчалася, а ви в цей час про що думали?!
Я мовчала. Я прекрасно пам'ятала, про що тоді думала в задушливій сусальній церкві, тримаючи в спітнілому кулачку свічку. Про те, що кохання коханням, але вся ця бодяга ненадовго, що я, можливо, кілька років протягну, не більше, а там натура моя однаково переважить, і тоді вже ти пробач мене, Господи, якщо ти є...
- Ось те-то, - Ангел похитав головою і перегорнув сторінку, - та тут у вас на кожному кроці суцільні провали! Дівчинко, моя, ну, не можна ж так! У тридцять років так хотіли татуювання зробити - чому не зробили?
- Ну-у-у-у... - спантеличилася я, - Не пам'ятаю вже.
- А я вам підкажу, - Ангел недобре усміхнувся, - Тодішній ваш коханий був проти. Примітивні, казав, племена, та й попа з роками обвисне. Так?
- Вам видніше, - насупилася я, хоча щось таке було колись, точно ж було...
- Мені-то видніше, звісно... Попа-то ваша була, а не коханця?! Добре, їдемо далі.
Ось тут написано - тридцять п'ять років, домогосподарка, простіше кажучи - безробітна, із захоплень - хіба що кулінарія. Мила така картинка виходить. Вишивання гладдю тільки не вистачає. Ну, згадуйте, згадуйте, чого насправді-то хотіли?!
- Згадала. Стріляти хотіла.
- У кого стріляти?! - здивувався ангел і покосився в книгу.
- У біжучу мішень. Ну, або в стаціонарну, без різниці, - плакати я, як з'ясувалося, тепер не могла, зате туманне моє тіло втратило свою райдужність і пішло густими сірими хвилями, - Стендовою стрільбою хотіла займатися. Співати ще хотіла. Давно це було...
- Підтверджую, - Ангел ткнув пальцем у талмуд, - Ви, люба моя, мали до всього цього досить пристойні здібності. Богом, між іншим, дані. Від народження! Куди діли все це? Де, я вас запитую, дивіденди?!
- Я не знала, що повинна... - прошелестіла я у відповідь.
- Брешете, прекрасно знали, - Ангел зняв окуляри, втомлено примружився і потер перенісся, - Що ж ви все брешете, ось напасть яка... Гаразд, мадам, давайте закінчувати. Приступимо до вашого розподілу.
Він дістав великий бланк, розправив його поверх моєї біографії і почав щось строчити.
- Як ви всі не розумієте, - у голосі Ангела чувся розпач, - не можна, ну, не можна зраджувати себе на кожному кроці, так і померти можна раніше смерті! А це, між іншим, і є той самий "гріх", якого ви всі так боїтеся!... Усе думаєте - і так зійде... Чи жарт - кожна третя душа не своє життя проживає! Адже це страшна статистика! І в усіх якісь ідіотські виправдання - то мама плакала, то тато сердився, то чоловік був проти, то дощ того дня пішов невчасно, то - взагалі сміх! - грошей не було. Хомо сапієнси, називається, еректуси... Ну, все, готово, - Ангел роздратовано відкинув перо, - попрошу встати для оголошення вироку. Переді мною встати, у сенсі.
Я перелетіла через стіл і завмерла просто перед ангелом, усім своїм виглядом висловлюючи провину і каяття. Чорт його знає, може, спрацює.
- Неідентифікована Душа за звинуваченням у непрожитому житті визнається винною, - Ангел подивився на мене із суворою жалістю, - Пом'якшувальних обставин, таких, як а) не відала, що творила, б) була фізично не в змозі реалізувати або в) не вірила в існування вищого розуму, - не виявлено. Призначається покарання у вигляді проживання одного й того ж життя до виявлення себе справжньої. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає. Підсудна! Вам зрозумілий вирок?
- Ні, - я жалібно заморгала, - Це в пекло, чи що?
- Ну, пекла ви не заробили, крихітко, - усміхнувся ангел, - та й вакансій там..., - він безнадійно махнув рукою, - Підете в чистилище, будете проживати змодельовані ситуації, поки суд не визнає вас такою, що прожила своє життя. Ну, а вже будете ви там страждати чи ні - це ми, вибачте, не в курсі, - і Ангел простягнув списаний жовтий бланк, - Тепер усе зрозуміло?
- Більш-менш, - я кивнула розгублено, - І куди мені тепер?
- Момент, - сказав Ангел і клацнув пальцями. Щось брязнуло, гримнуло і в очах у мене потемніло...
- ... одну мене не відпустять, а з тобою запросто, - почула я знайомий голос, - І Сергійко каже - нехай вона тебе відмаже на два дні, ну, Олечко, ну, мила, ти ж допоможеш, правда? Ми тобі і намет окремий візьмемо, і взагалі кльово буде, уявляєш, цілих дві ночі, багаття, річка і ми втрьох?
...Це був мій шкільний двір, травень уже й не пам'ятаю якого року, запорошений задушливий вечір. І Льонка, красуня, з ляльковим личком і фігурою від Сандро Ботічеллі - моя подружка - як завжди безтурботно щебетала мені на вухо, не помічаючи, як ненависть і біль повільно скручують мене гвинтом, заважаючи дихати. Таке знайоме, таке рідне-звичне відчуття... Адже я хороша дівчинка, я перетерплю все це, я буду поводитися пристойно, я хороша, хороша, хороша...
- А пішла ти, - сказала я ніжно, із садистським задоволенням спостерігаючи, як округляються її порцелянові оченята, і, відчуваючи деяку незавершеність сцени, додала - Обидва пішли куди подалі.
...Коли розгніваний стукіт Льонькиних підборів затих десь за поворотом, я прислухалася до дзвінкої порожнечі навколо, і зрозуміла, що ось прямо зараз я, нарешті, глибоко, непристойно і непокарано щаслива...
