Людина смертна... І це запорука того, що абсолютно кожна людина у своєму житті замислюється про свою майбутню смерть і вирішує для себе, чи чекає її що-небудь там - за труною.
Найчастіше, від відповідей на запитання, які людина визначає для себе правильними щодо майбутнього життя, залежить і те, як вона проживе нинішній відміряний їй Богом термін.
На дев'ять запитань православних християн про феномен смерті і подальше загробне життя дуже добре відповів професор Московської духовної академії Олексій Ілліч Осипов, слова якого ми сьогодні публікуємо:
1. Що таке смерть?
О, якби хто міг відповісти на це! Пам'ятаю ще з дитинства, у нас удома над дверима в кімнату висіла картина "Цього ніхто не уникне", на якій була зображена вона, кістлява з косою. Це було і цікаво, і страшнувато. Але вже тоді цей нехитрий сюжет закладав у підсвідомість дитини найважливіші для людини питання: що таке смерть, навіщо я живу?
Як християнство відповідає на них? Воно говорить про двоскладовість людини. Найважливішою її частиною, тонко матеріальною, як про це пишуть наші святителі Ігнатій (Брянчанінов) і Феофан Затворник (який визнав це наприкінці життя), є душа, що має три рівні. Вищий рівень, притаманний тільки людині - дух (або розум), носій самосвідомості, особистості. Він безсмертний. Інші два рівні - чуттєвий і рослинно-живильний - спільні з тваринним і рослинним світом, їх часто разом із тілом називають плоттю, або душевним тілом, як писав апостол Павло: Є тіло душевне, є тіло і духовне (1 Кор 15:42-44). Це душевне тіло, або плоть, помирає і розкладається разом із тілом біологічним. Смерть є розрив між духом і плоттю, або простіше - між душею і тілом. І тільки віра в безсмертя дає повноцінну відповідь на запитання: навіщо я живу? Достоєвський особливо підкреслював значення для людини віри в безсмертя: "Тільки з вірою у своє безсмертя людина осягає всю розумну мету свою на землі".
2. Що відбувається з душею людини в перші сорок днів після смерті?
Після смерті плоті душа людини переходить у світ вічності. Але категорія вічності невизначена в поняттях часу, вона належить до тих простих речей, про які ще давньогрецький філософ Платон писав, що "прості речі не піддаються визначенню". Тому на це запитання церковна традиція змушена відповідати мовою, застосовною до нашої свідомості, зануреної в потік часу. У церковному переказі є цікава відповідь ангела прп. Макарію Олександрійському (IV ст.) про те, що відбувається з душею в ці дні: "... протягом двох днів дозволяється душі, разом з ангелами, які перебувають при ній, ходити землею, де хоче..., як птах, шукаючи собі гнізда... Третього ж дня... піднестися всякій християнській душі на небеса для поклоніння Богові всіляких.
Потім велено від Нього показати душі... красу раю. Усе це розглядає душа шість днів... Після розгляду... її знову підносять ангели на поклоніння Богові.
Після вторинного поклоніння Владика всіх велить відвести душу в пекло і показати їй місця мук, які там є... Цими різними місцями мук душа носиться тридцять днів... На сороковий день знову її підносять на поклоніння Богові, і тоді вже Суддя визначає пристойне їй за її справами місце".
У ці дні душа ніби складає іспити на добро і зло. І вони, природно, можуть бути здані по-різному.
3 Митарства - що це таке, і чому вони так називаються?
Слово "митня" означає місце, де стягували мито, брали податки, штрафи. Церковною мовою словом "митарство" виражається здійснюване з дев'ятого по сороковий день після смерті людини своєрідне слідство у справі її земного життя.
Митарств зазвичай називають двадцять. Вони розподіляються за пристрастями, до кожної з яких входить багато відповідних гріхів.
У житії, наприклад, преподобного Василя Нового блаженна Феодора розповідає про них у такому порядку:
1) святослів'я і лихослів'я,
2) брехня,
3) осуд і наклеп,
4) об'їдання і пияцтво,
5) лінощі,
6) злодійство,
7) сріблолюбство і скупість,
8) лихоїмство (хабарництво, лестощі),
9) неправда і марнославство,
10) заздрість,
11) гордість,
12) гнів,
13) злопам'ятство,
14) розбійництво (побиття, удари, бійки...),
15) чаклунство (магія, окультизм, спіритизм, ворожіння...),
16) блуд,
17) перелюбство,
18) содомство,
19) ідолослужіння та єресь,
20) немилосердя, жорстокосердя.
Усі ці митарства описуються в житії в яскравих образах і виразах, які нерідко сприймають за саму дійсність, породжуючи спотворені уявлення не тільки про митарства, а й про рай і пекло, про духовне життя і спасіння, про Самого Бога. Тому схиігумен Іоанн Валаамський писав: "Хоч і прийняла Православна наша Церква розповідь про митарства Феодори, але це бачення приватне людське, а не Святе Письмо. Більше заглиблюйся у святе Євангеліє та Апостольські послання". А ієромонах Серафим (Роуз) пояснює: "Усім, крім дітей, зрозуміло, що поняття "митарства" не можна брати в буквальному сенсі; це метафора, яку східні Отці визнали придатною для опису реальності, з якою душа стикається після смерті... Але самі розповіді - це не "алегорії" і не "байки", а правдиві розповіді про особистий досвід, викладені найзручнішою для оповідача мовою... У православних розповідях про митарства немає ні язичництва, ні окультизму, ні "східної астрології", ні "чистилища".
Про причину такого неадекватного опису того світу свт. Іоанн Златоуст зауважує, що "говориться так для того, щоб наблизити предмет до розуміння людей грубіших".
У зв'язку з цим митрополит Московський Макарій (ХІХ ст.) попереджає: "...треба твердо пам'ятати настанову, яку зробив ангел преподобному Макарію Олександрійському... про митарства: "земні речі приймай тут за найслабше зображення небесних". Треба представляти митарства не в сенсі грубому, чуттєвому, а скільки для нас можливо в сенсі духовному, і не прив'язуватися до подробиць, які в різних письменників і в різних переказах самої Церкви, за єдності основної думки про митарства, видаються різними".
Цікаве пояснення того, що відбувається на митарствах, пропонує святитель Феофан (Говоров): "...митарства представляються чимось страшним; але ж дуже можливо, що біси, замість страшного, представляють щось чарівне. Спокусливо-чарівне, за всіма видами пристрастей, представляють вони душі, що проходить, одне за іншим. Коли з серця, протягом земного життя, вигнано пристрасті й насаджено протилежні їм чесноти, тоді що б не уявляв принагідного, душа, що не має жодного співчуття до того, мине те, відвертаючись від того з огидою. А коли серце не очищене, тоді до якої пристрасті найбільше живить воно співчуття, на те душа і кидається там. Біси і беруть її ніби друзі, а потім вже знають, куди її подіти... душа сама кидається в пекло".
Але митарства не є чимось неминучим. Їх минув (за словом Христа: Нині ж будеш зі Мною в раю - Лк 23:43) Розсудливий розбійник, так само сходили на небо душі святих. І будь-який християнин, який живе по совісті і щиро кається, звільняється завдяки Жертві Христовій від цього "іспиту". Бо Сам Господь сказав: Той, хто слухає слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, на суд не приходить (Ін 5:24).
4. Навіщо потрібно молитися за померлих?
Апостол Павло написав дивовижні слова: ви - тіло Христове, а порізно - члени. Тому, чи страждає один член, страждають з ним усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени (1 Кор 12:27, 26). Усі віряни, виявляється, складають один живий організм, а не мішок гороху, в якому горошини штовхаються між собою, та ще й боляче вдаряють одна одну. Християни - клітини (живі, напівживі, напівмертві) в Тілі Христовому. І все людство - одне тіло. Але як на всьому організмі і на будь-якій його клітинці відгукується кожна зміна стану окремого органу чи клітини, так і в людському суспільстві. Це універсальний закон нашого буття, який відкриває завісу і над таємницею молитов за померлих.
Молитва за своєю дією є дверима для входження в душу благодаті Христової. Тому молитва, що здійснюється з увагою і благоговінням (а не безглуздим її вичитуванням), очищаючи самого того, хто молиться, чинить зцілювальну дію і на покійного. Але одна зовнішня форма поминання, навіть богослужбова, без молитви самого того, хто молиться, без його життя за заповідями, є не більше, ніж самообманом, і залишає покійного без допомоги. Святитель Феофан відверто писав про це: "Якщо ніхто [з близьких] не зітхне від душі, то молебень протріщать, а молитви за ту, що болить, не буде. Те саме і проскомідія, те саме й обідня... Служащим молебень і на думку не спадає повболівати перед Господом душею за тих, яких поминають на молебні... Та й де їм на всіх наболіти?!"
Молитва особливо дієва, коли вона сполучається з подвигом. Господь учням, які не зуміли вигнати біса, відповів: Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом (Мф 17:21). Цим Він вказав на духовний закон, за яким звільнення людини від рабства пристрастям і демонам вимагає не тільки молитви, а й посту, тобто подвигу і тіла, і душі. Святий Ісаак Сирин писав про це: "Усяка молитва, в якій не обтяжувалося тіло і не скорбіло серце, ставиться за одне з недоношеним плодом утроби, бо така молитва не має в собі душі". Тобто дієвість молитви за покійного прямо обумовлена ступенем жертовності та боротьби зі своїми гріхами самого того, хто молиться, ступенем чистоти його клітинки. Така молитва здатна врятувати кохану людину. Заради цього, щоб змінити посмертний стан людини, вона і звершується Церквою від самого початку свого існування!
5. Що таке - Божий суд, чи можна на ньому виправдатися?
Ви запитуєте про Останній суд, який часто називають Страшним?
Це останній акт в історії людства, що відкриває початок його вічного життя. Він послідує за загальним воскресінням, у якому відбудеться відновлення всієї духовно-тілесної природи людини, зокрема й повноти волі, а отже, і можливості остаточного самовизначення людини - бути їй із Богом чи назавжди піти від Нього. З цієї причини Останній суд іменується Страшним.
Але Христос на цьому суді не виявиться грецькою Фемідою - богинею правосуддя із зав'язаними очима. Навпаки, перед кожною людиною у всій силі й очевидності відкриється моральна велич Його хресного подвигу, Його незмінна любов. Тому, маючи сумний досвід земного життя та його "щастя" без Бога, досвід "іспитів" на митарствах, важко припустити, щоб усе це не зачепило, точніше, не вразило сердець воскреслих людей і не визначило позитивного вибору занепалого людства. У цьому, принаймні, були переконані багато Отців Церкви: Афанасій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нісський, Іоанн Златоуст, Епіфаній Кіпрський, Амфілохій Іконійський, Єфрем Сирін, Ісаак Сирін та інші. Вони писали про те саме, що чуємо у Велику Суботу: "Царює пекло, але не вічне над родом людським". Ця думка повторюється в безлічі богослужбових тестів Православної Церкви.
Але, можливо, знайдуться й такі, жорстокість яких стане сутністю їхнього духу, і темрява пекла - атмосферою їхнього життя. Бог не порушить і їхньої свободи. Бо пекло, за думкою преподобного Макарія Єгипетського, знаходиться "в глибині серця людського". Тому двері пекла можуть бути замкнені тільки зсередини самими його мешканцями, а не запечатані архангелом Михаїлом сімома печатками, щоб звідти ніхто не зміг вийти.
Про це я досить докладно пишу у своїй книзі "З часу у вічність: посмертне життя душі".
6. Що таке рай, у якому будуть спасенні?
А що відповіли б ви на запитання: що таке семивимірний простір? Пікассо, наприклад, спробував намалювати скрипку в чотиривимірному просторі й вийшла абракадабра. Так і всі спроби зображення раю (і пекла) завжди будуть такою ж скрипкою Пікассо. Про рай лише одне достеменно відомо: не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його (1 Кор 2:9). Але це найзагальніша характеристика раю в передачі нашої тривимірної мови. А по суті всі його описи є лише найслабшими зображеннями речей небесних.
Можна лише додати, що нудно там не буде. Як закохані можуть нескінченно спілкуватися одне з одним, так незмірно більшою мірою врятовані в раю перебуватимуть у вічній радості, насолоді, щасті. Бо Бог є Любов!
7. Що таке пекло, до якого потрапляють загиблі?
Слава Богу, я його поки що не знаю і знати не хочу, бо біблійною мовою знання означає єднання з пізнаваним. Але чув, що в пеклі дуже погано, і що воно теж знаходиться "в глибині серця людського", якщо в ньому немає раю.
З пеклом пов'язане серйозне питання: кінцеві чи нескінченні пекельні муки? Складність його полягає не тільки в тому, що той світ закритий від нас непроникною завісою, а й у неможливості висловити нашою мовою поняття вічності. Знаємо, звісно, що вічність це не нескінченна тривалість часу. Але як це зрозуміти?
Проблема ускладнюється ще тим, що Святе Письмо, святі Отці, літургійні тексти говорять як про вічність, так і про скінченність мук нерозкаяних грішників. При цьому Церква на своїх соборах ніколи не засудила жодного з Отців ні тієї, ні іншої точки зору. Тим самим вона залишила це питання відкритим, вказавши на його таємницю.
Тому мав рацію Бердяєв, коли сказав, що проблема пекла "є гранична таємниця, яка не піддається раціоналізації".
Звичайно, важко не звернути увагу на думку святого Ісаака Сирина:
"Якщо людина каже, що лише для того, щоб виявлено було довготерпіння Його, мириться Він з ними [грішниками] тут, з тим, щоб безжально мучити їх там - така людина думає невимовно богохульно про Бога... Така... обмовляє на Нього". Але він же і попереджає: "Остерігаймося в душах наших, улюблені, і зрозуміймо, що хоча геєна і підлягає обмеженню, вельми страшний смак перебування в ній, і за межами нашого пізнання - ступінь страждання в ній".
Але одне безперечне. Оскільки Бог є любов і премудрість, то очевидно, що для кожної людини вічність відповідатиме її духовному стану, її вільному самовизначенню, тобто буде для неї найкращою.
8. Чи може змінитися посмертна доля людини?
Якби там неможлива була зміна духовного стану душі, то Церква не закликала б від самого початку свого існування молитися за покійних.
9. Що таке - загальне воскресіння?
Це воскресіння всього людства до вічного життя. У послідуванні утрені Страсної П'ятниці чуємо: "визволи всіх від уз смертних воскресінням Твоїм". Вчення про це є найголовнішим у християнській релігії, бо тільки воно виправдовує сенс життя людини і всієї її діяльності. Апостол Павло навіть так пише: Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес, а якщо Христос не воскрес, то і проповідь наша марна, марна і віра ваша. І якщо ми в цьому тільки житті сподіваємося на Христа, то ми нещасніші за всіх людей (1 Кор 15:13-14, 19). Він повідомляє і про те, як це станеться: раптом, в одну мить, під час останньої сурми; бо вострубить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми змінимося (1 Кор 15:52).
А ось що пише у своїх знаменитих "Словах подвижницьких" про силу воскресіння святий Ісаак Сирин: "Грішник не в змозі й уявити собі благодать воскресіння свого. Де геєна, яка могла б засмутити нас? Де мука, що багатоманітно нас лякає і перемагає радість любові Його? І що таке геєна перед благодаттю воскресіння Його, коли воскресить нас із пекла, зробить так, що тлінне це вдягнеться в нетління, і того, що впав у пекло, воскресить у славі?... Є відплата грішникам, і замість відплати праведної віддає Він їм воскресінням; і замість тління тіл, що знехтували законом Його, вбирає їх у цілковиту славу нетління. Ця милість - воскресити нас після того, як ми згрішили, вища за милість - привести нас у буття, коли ми не існували".
За матеріалами — foma.ru
