Багато хто думає: інтелігентна людина — це той, який багато читав, отримав гарну освіту (і навіть переважно гуманітарний), багато подорожував, знає кілька мов.
А між тим, можна мати все це і бути неинтеллигентным, і можна нічим цим не володіти великою мірою, а бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною.
<…>
Інтелігентність не тільки в знаннях, а в здібностях до розуміння іншого. Вона проявляється в тисячі і тисячі дрібниць: в умінні шанобливо сперечатися, поводитися скромно за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе – не смітити недокурками або лайкою, дурними ідеями (це теж сміття, та ще й який!).
Я знав на російській Півночі селян, які були по-справжньому інтелігентні. Вони дотримувалися дивовижну чистоту у своїх будинках, вміли цінувати гарні пісні, вміли розповідати «бувальщину» (тобто те, що сталося з ними або іншими), жили впорядкованим побутом, були гостинні і привітні, з розумінням ставилися і до чужого горя, і до чужої радості.
Інтелігентність — це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей.
Д. С. Лихачов, «Листи про добре і прекрасне».
