Якщо чесно, я просто втомилася...
Я втомилася знаходити людей і втрачати...
Звикати до них... І спостерігати за тим, як вони зникають з мого життя.
Втомилася довіряти, а потім розчаровуватися.
Втомилася говорити правду, коли її не чують.
Я заплуталася, коли її треба говорити, а коли краще промовчати.
Втомилася вимітати з душі уламки свого безглуздого неміцного кохання...
Втомилася вже переносити перепади від щасливих істерик до виття в подушку...
Втомилася тонути в сльозах на кахельній підлозі...
Втомилася ображати коханих людей, зриватися через дрібниці...
Втомилася харчуватися порожніми надіями.
Втомилася починати все спочатку.
Втомилася від фрази "все буде добре", коли на ділі нічого не змінюється.
Втомилася розповідати, як у мене справи... бо кращими вони від цього все одно не стануть.
Втомилася старатися - люди не цінують гарне ставлення. Я не виняток.
Приходити додому. Вмикати Агент... чомусь у надії, що цей самий буде в мережі. Щоб написати, що скучила, щоб чекати, що ця людина напише.
Просто це людська потреба любити і бути коханим. Просто я втомилася розділяти її не з тими.
Просто втомилася від холоду в душі й на термометрі, від голих дерев за вікном і від думок, які, як оголені дроти...
Плюс ця температура ще зовсім не за сценарієм...
У такі моменти хочеться себе приспати.
Втомилася.
