Так вышло, что из работ Отто Кернберга, которого давно хотелось почитать, я выбрала книгу “Отношения любви: норма и патология”. Отто Кернберг, одна из крупнейших фигур современного психоаналитического мира, создатель современной психоаналитической теории личности, президент Международной Психоаналитической Ассоциации с 1997 по 2001 год…
Що сказати, написано складно, читати цікаво. І я подумала, от, скільки тут важливих аспектів, якими хотілося б поділитися! І якими ми, гештальт-терапевти, прекрасно можемо користуватися в нашій практиці, розумінні того, що відбувається з клієнтами або з нами самими.
Итак, первый, самый сложный и неоднозначный аспект – агрессия. Кернберг пишет:
«Агресія входить і в с@ксуальный досвід як такий. Ми побачимо, що досвід проникнення, впровадження і досвід, коли в тебе проникають, входять, включає в себе агресію, що служить любові, використовуючи при цьому эротогенный потенціал переживання болю як необхідної складової частини несе насолоду злиття з іншим з@ксуальном порушення, і оргазм. Ця нормальна здатність трансформації болі в еротичне збудження дає осічку, коли брутальна агресія домінує в родительско-дитячих відносинах».
Ого! Боль и агрессия проникновения и внедрения. Удивляюсь. Надо же, это нормальная способность – трансформировать боль в возбуждение… Но, наверное, не слишком много боли, думаю я. Как интересно! Если в детском опыте было многовато грубости, этой способности нет. И тогда первые с@ксуальные опыты, связанные с болью, обречены на неудачу и будут скорее травматичными, а за ними и вторые… Много же времени понадобится, чтобы снова заработал этот механизм! Вот уж где не место грубой агрессии, так это в детско-родительских отношениях!
Зате в батьківських відносинах агресії, на думку Кернберга, як саме і місце! Осмислюю.
Пригадую: це перегукується з ідеями Ролло Мея про те, що сила і активність необхідні любові, любовних переживань і дій. А також про те, як безсилість і пасивність породжують насильство і руйнують добрі любовні відносини.
Это о том, как не бояться своей природной агрессивности! Она нужна, важна и хороша. В том числе и для того, чтобы защищать от других свою территорию, своё пространство любви, интимность пары от вторжений любого человека, в это интимное пространство не включённого. Интимное пространство – это пространство для двоих, меня и моего партнера. Значит, там нечего делать друзьям, родителям, знакомым, и даже нашим детям. Интимность включает в себя не только физическую отдалённость от остального мира, но и тайну. Так же, как закрытые двери хранят нас от проникновения в наш дом, тайна хранит информацию от распространения её за пределы интимного пространства. А для этого нужна сила и уверенная агрессивность, способность вовремя сказать “нет” и не пустить маму, или подругу, например, даже с самыми благими намерениями. Да, и это нормально – прогнать другого половозрелого взрослого из непосредственной близости к вашему партнёру, злобно заявив ему, что это – Ваш партнёр.
Почему же часто агрессия достаётся нашим детям? Потому что они – самые безопасные люди для нас, на ребёнка можно безнаказанно сорваться. И это совершенно безответственно, это вредит ребёнку. Невозможно переоценить такой вред! К тому же, это не приносит должного результата, потому что, увы, агрессия была направлена не по адресу.
Однако же, если удастся научиться быть достаточно агрессивным в своей зрелой любви к партнёру и по отношению к другим окружающим нас взрослым, это будет легко – быть добрыми и терпимыми со своими детьми.
Основным аффектом агрессии Кернберг называет гнев. И выделяет главную функцию гнева – устранить источник боли или беспокойства. Понятно же, что у гнева важная и необходимая миссия. Взрослость, зрелость заключается не в том, чтобы не гневаться, а в том, чтобы научиться обращаться со своим гневом. Замечать его, соизмерять и позволять себе его выражать. Адресно. Аккуратно пресекая и устраняя источник боли и беспокойства.
Второй аспект зрелой с@ксуальной любви- это флирт, “да” и “нет” одновременно, или поддразнивание. У Кернберга:
«Еротичне бажання включає в себе відчуття того, що об'єкт пропонує себе і в той же час відмовляє...»
«Бажання дражнити, щоб тебе дражнили, є ще одним ключовим моментом еротичного бажання...»
«”убегание” самого объекта – это “дразнение”, соединяющее в себе обещание и избегание, обольщение и фрустрацию. Обнаженное тело может служить с@ксуальным стимулом, но частично прикрытое тело возбуждает намного больше. Это объясняет то, почему заключительная часть стриптиз-шоу – полная нагота – быстро завершается уходом со сцены».
Люблю флирт, он завораживает, спасает от скуки, в нем есть место игре, фантазии, азарту, риску, любопытству и интересу, всему тому, что позволяет остро чувствовать себя живым. Если партнёр включается в игру и отвечает, пара получает все ресурсы для прекрасного с@кса, море возбуждения, а как вознаграждение – удовольствия. Ведь это же известный факт, чем выше возбуждение – тем больше удовольствие, тем острее ощущения. Однако, пара, избегающая риска, занимающаяся с@ксом механически, “для здоровья” или выполняя “супружеский долг” со временем теряет интерес к такому “мероприятию”.
Одно из самых частых убеждений, которые помогают потерять азарт и, как следствие, удовольствие – партнёр “мой”, он никуда не денется. Надо ли говорить, что со времён отмены рабства это одна из самых распространённых человеческих иллюзий? Да и рабы время от времени бунтовали или сбегали. Человек наделён свободой воли. Это вроде всем известно, но как-то забывается в повседневности, в привычности, а также в отношениях, регулируемых “долгом”. Или когда любовь заменяется властью.
А стоит помнить, что отношения – это всегда риск, что мы все время меняемся, что партнёр – не часть меня, не моя “вторая половинка”. Это ещё одна распространённая, но для возбуждения весьма бесполезная фантазия. Всем известна разница реакции на собственные руки и на руки другого человека, совершающие интимные ласки? Да, своя рука знает, конечно, как надо, но чужая острее чувствуется и удовольствие от неё больше, а ещё неизвестно, что будет в следующий момент… Она может дразнить! Только другой человек может дразнить нас. Или попробуйте дразнить себя сами. Или пофлиртовать сами с собой. Абсурд! Как и идея “я это ты, ты это я”. Я – это не ты, и слава Богу, создавшему нас такими разными!
Кстати, для любопытства и интереса нужны различия. Сходства дают ощущение комфорта и родственности, что уже похоже на ощущение семьи, откуда и до инцеста недалеко. Так что, различия – наш верный помощник в обретении зрелой с@ксуальной любви. С различиями тоже нужно научиться обращаться, это включает в себя зрелую способность принимать другого с его особенностями, видеть их, и, если они не нарушают наших ценностей, какой-то очень важной сути – приветствовать! А не объявлять “крестовые походы” против всего непохожего, что так часто печалит меня в происходящем вокруг!
Иной – не обязательно плохой. А может, так: интересный, любопытный, завораживающий, вдохновляющий и возбуждающе притягательный?
Следующий, третий, весьма волнительный аспект – заперты, и их нарушение. У Кернберга:
«...з@ксуальное проникнення або поглинання об'єкта є насильницьким порушенням чужих кордонів. У цьому сенсі порушення заборон також включає агресію, спрямовану на об'єкт; агресію, що пробуджує в своє задоволення, сплавленную зі здатністю відчувати задоволення від болю і з проектуванням цієї здатності на об'єкт. Агресія приносить задоволення, оскільки вона є елементом любовних відносин. Отже, агресія поглинається любов'ю і гарантує безпеку перед обличчям неминучої амбівалентності».
А також ніжністю, яка робить вторгнення дбайливим, «любовним». І далі:
"Тіло партнера стає "географією" особистісних смислів; так що фантазійні ранні поліморфні перверсные ставлення до батьківських об'єктів згущуються до захоплення окремими частинами тіла партнера і бажання агресивного вторгнення в них. Еротичне бажання засноване на задоволенні несвідомого програвання поліморфних перверсных фантазій і дій...»
Про що це так складно, рясніючи термінами, пише Кернберг? Ми всі родом з дитинства. Відповідно, в ранньому дитинстві, ми всі пережили задоволення від дотиків до нашого тіла і наших дотиків до тіла батьків. Психоаналітики розрізняють доэдипову і эдипову фази розвитку. Дуже рано, від народження і поки ми дуже маленькі, приблизно до трьох років, наше тіло недифференцировано з@ксуализировано, це значить, воно дуже чутливе до дотиків практично скрізь і дотику викликають задоволення, схоже на еротичне. Набагато пізніше відчуття від геніталій стають цікавіше, ніж всі інші.
Но мы растём, и со временем нас отнимают от груди, и чем старше мы становимся, тем больше запретов – уже нельзя потрогать маму или папу так, как нам хочется, появляется стеснение, смущение, стыд. Вина… Райский сад – это не библейское место, это блаженное младенческое неведение о социальных нормах и запретах, естественное удовольствие от собственного тела и наслаждение близостью и теплом других. Однако опыт был. И память о нем – есть! И желание снова “побывать в раю”. Психоаналитики считают, что взрослый с@ксуальный акт – всегда символическое повторение, или воплощение фантазий о запретном, невозможном, поэтому называют его перверсным, или извращенным. Мне не нравится слово “извращённый”, гораздо мягче, мне кажется, слово “видоизменённый”.
Созревая и становясь взрослыми, мы всегда несём в себе любовь к нашим родителям, память о тех “райских” временах, и воплощаем эту любовь в отношениях с партнером, фантазийно нарушая запрет на инцестуозную связь. И в этом – море возбуждения!
Поэтому очень печально, когда с одним или обоими родителями опыт взаимодействия был скорее грубым и неудовлетворительным, холодным, отвергающим. Тогда, к сожалению, для зрелой с@ксуальной любви есть препятствия, страх вторжения, боли, невозможность возбуждаться на партнера противоположного пола или собственная “омертвелость”. Приходится добираться к удовольствию через многие годы психотерапии, если есть такая возможность, и смелость, и ресурсы.
Следующие два аспекта зрелой с@ксуальной любви, четвертый и пятый – эксгибиционизм и вуайеризм, с моей точки зрения совершенно напрасно считающиеся перверсными, плавно вытекают из дразнения. Кернберг пишет:
«Прояв жіночої з@ксуальности – і ексгібіціоністське, і відкидає, тобто дратуюче, – є потужним стимулом, що викликає еротичне бажання у чоловіків»
«Вуайеризм – дуже важливий компонент з@ксуального збудження в тому сенсі, що будь-яка з@ксуальная інтимність включає елемент особистого та тайного і, як така, є ідентифікацією з эдиповой парою і потенційним тріумфом над нею. Багато пар здатні отримувати задоволення від с@кса тільки у відокремленому місці, далеко від власного дому та дітей, що демонструє заборону цього аспекту з@ксуальной близькості...»
От слова эксгибиционизм веет социальными запретами и фигурой в парке, раскрывающей полы плаща… На самом деле эксгибиционизм это демонстрация с@ксуальности, часто вполне социально приемлемая. Это и грудь в декольте, и юбка выше колен, и стринги, выглядывающие над джинсами, и джинсы, съехавшие на пол-попы. А также бицепсы под обтягивающей футболкой и кубики там же, и джинсы, с их выпуклостями сзади и спереди, и буйная поросль в расстёгнутой на верхние пуговицы рубашке. Нынешняя мода вполне эксгибиционистская, спасибо её творцам! И – вуайреристская, потому что там, где есть тот, кто показывает, находится и тот, кто поглядывает, или даже подглядывает. Осталось признать, что показывать и смотреть это вполне возбуждающее занятие, как и показывать не до конца, и смотреть как бы втайне. В этом смысле мягкий полусвет-полумрак гораздо интереснее как полной темноты, так и яркого освещения, а для большего возбуждения и вовлечения в процесс зрелой с@ксуальной любви стоит научиться и показывать, и смотреть.
Хотілося б м'яко згадати, що порушення буде більше, якщо спробувати в с@ксе відкривати очі...розглянути партнера, себе, відбувається як би «зі сторони». Хоча тим з нас, хто схильний оцінювати себе і знецінювати, не варто вправлятись в вуайеризм раніше, ніж буде досягнута стійка позитивна самооцінка.
Шестой аспект зрелой любви, который хотелось бы упомянуть – забота, способность заботиться.
"Ролло Мей (1969) підкреслював важливість "турботи" як необхідної умови розвитку зрілої любові. Турбота, говорив він, "є стан, компонентами якого є визнання іншого таким же людською істотою, як ти сам; ідентифікація свого Я з болем чи радістю іншого; почуття провини, жалю і усвідомлення того, що всі ми залежимо від дотримання загальнолюдських принципів". Він вважає, що "турбота-участь" (concern) і "співчуття" (compassion) можуть бути іншими термінами для опису тих же характеристик. І дійсно, його опис турботи-care (одне зі значень – "доглядати за кимось") дуже близько до того, що Винникотт (1963) описував як турботу-concern (одне зі значень – занепокоєння і участь)."
Забота, с одной стороны – то, чем нас встретили в этом мире, когда мы были ещё совсем беспомощными и то, без чего мы бы не выжили. В этом смысле беззаботными могут быть только дети – поскольку о них кто-то заботится. С другой стороны, когда мы вырастаем, взрослеем, мы учимся заботиться о себе сами, и это нормальное условие взросления. Однако, желание заботиться только о себе – признак незрелости, недо-зрелости. Равно как желание, чтобы заботились обо мне, в одну сторону. Взамен на мою несказанную красоту, например. Забота это в некотором смысле дар, одаривание другого, и этот процесс может принести много радости тому, кто заботится и удовольствия тому, о ком заботятся. Поскольку в зрелых отношениях важен баланс, обмен, играть в одну сторону долго не получится. Отношения разрушатся. Да, иногда хочется побыть беззаботными, как дети, для этого есть специальное время и место, например, отпуск в отеле типа “все включено”. Там уже обо всем позаботились, и пара может спокойно наслаждаться беззаботностью, отдохнуть от всех забот взрослого мира – чтобы появился ресурс снова вернуться в этот мир! И продолжать заботиться.
Сьомий аспект стосується переживання печалі.
«Є аспекти закоханості, які пов'язані з розвитком здатності журитися і піклуватися. За припущенням Джосселин (1971), батьки, позбавляють своїх дітей можливості переживати смуток за втрати об'єктів любові, вносять свій внесок в їх атрофію здатності любити».
Печалятся из-за утраты объектов любви не только дети. У печали есть своя задача – некоторая “работа печали”, делающая возможным пережить утрату. Печаль несёт с собой конечность боли утраты. Способность печалиться гарантирует нам, что мы способны пережить утрату, и сохранить при этом себя, остаться в живых. Ведь ни один объект любви не может нам гарантировать, что он останется с нами “навечно”. Это всегда иллюзия. Ни брачные клятвы, ни собственное твёрдое намерение “навсегда” – не гарантия, что утрата не случится. И только опыт пережитой утраты несёт с собой освобождение от катастрофического страха потерять любимого человека.
Опасность потерять – есть, конечно же, тем острее ощущается ценность и важность другого и отношений с ним. Но так же важно сохранять себя. Потому что из катастрофического убеждения “я этого не переживу” вырастает самая отвратительная несвобода, шантаж, угрозы, попытки контролировать другого и отношения… И в итоге их разрушение. За что боролись, как говорится. Очень страшно отпустить контроль и просто любить другого, а вдруг – утрата? Очень важно уметь печалиться, знать, эту утрату я переживу.
Восьмой аспект – верность, преданность, единственность. Кернберг пишет:
"Існує усталену думку про те, що саме жінка хоче зберегти близькість і "єдиність" відносин, а чоловік бажає скоріше вирватися після з@ксуального задоволення. Клінічні дані свідчать про протилежне: у багатьох чоловіків прагнення до близькості розбивається об бар'єр відчуття, що емоційно дружина цілком належить дитині, а багато жінок скаржаться на нездатність чоловіка підтримувати в них з@ксуальный інтерес».
В інтимності внесок кожного, і жінки, і чоловіки, дорівнює. Кожен хоче інтимності і єдиності, як головного її умови.
Однако того из партнёров, кто не выбрал другого окончательно или без принуждения, вероятно будут посещать фантазии о возможных других выборах или же опасения, вдруг партнёр хочет “перевыбрать” что по сути является проекцией, отражением собственного недо-выбора. У осуществлённого выбора есть своя цена – отказ от всех других возможных вариантов. И награда – интимность, пространство, которое будет только для пары.
Поява третього, впускание його стосунки пари завжди порушує інтимність, кожна наступна з@ксуальная зв'язок руйнує попередню.
В інтимності зростає прихильність, і відповідно, з ростом прихильності може актуалізуватися страх втрати. Люди з порушенням прихильності у своїй дитячій або ранній юнацькій історії не виносять зростання інтимності і знаходять способи всіляко її порушувати. Це не залежить від статі, чоловік чи жінка. Твердження про моногамної жінці і полігамному чоловікові, з моєї точки зору, досить поверхнево.
Ребёнок, зачатый парой, поначалу предмет большой радости и гордости обоих, но все же он становится “третьим” и ставит под угрозу интимность пары за счет глубины эмоциональной связи матери и ребёнка. Карл Витакер утверждал, что с рождением каждого ребёнка мать изменяет отцу на какое-то время, а потом постепенно возвращается. Это всегда кризис. Паре понадобится зрелость и любовь, чтобы пережить его и сохраниться.
Девятый аспект зрелой с@ксуальной любви – вопросы непрерывности.
«Існують цілком нормальні чергування інтенсивності спілкування пари і тимчасового догляду один від одного».
«Хоча безперервність в с@ксуальных у відносинах чоловіків і жінок порушується в різній формі, все ж сам факт їх існування та періодичні охолодження навіть у стабільних і благополучних спілки є важливим доповненням до аспектів самітності, інтимності і прагнення до злиття еротичного бажання та поведінки. При відсутності таких розривів з@ксуальные відносини стають частиною повсякденності, а це може призвести до накопичення агресії в переживанні злиття, що є загрозою відносин в цілому. Японський фільм "Імперія почуттів" режисера Нагіса Осима (1976) служить хорошою ілюстрацією поступового наростання неприборканої агресії у взаєминах двох коханців, чиї с@ксуальные пристрасті поглинули всі і розірвали їх контакт із зовнішнім світом".
В гештальт-терапии мы говорим не о непрерывности, а скорее о цикличности любых процессов. Каждый контакт происходит по своему циклу, у которого есть начало и завершение, преконтакт, когда мы голодны, и ассимиляция, когда мы сыты, удовлетворены и хотим спокойно “переварить” происшедшее. В этом смысле чередование интенсивности, о котором пишет Кернберг, вполне понятный процесс. Спад интенсивности, особенно первый, может вызывать у пары тревогу, однако важно понимать, что это естественно и уметь переключаться. Способность не “циклиться” невротически и не пугаться временного охлаждения, не делать скорых выводов, заметив у себя или в партнере “похолодание” очень важна для зрелых отношений.
В якості десятого аспекти зрілої з@ксуальной любові хотілося б також сказати про тіло, тілесний досвід і як аспекті зрілої з@ксуальной любові, але далеко не перший і не найголовніше! У Кернберга:
«Любов, одержувана у формі еротичної стимуляції поверхні тіла, стимулює виникнення еротичного бажання двигуна для проявів любові і подяки.
Жінка відчуває еротичне збудження від інтимних частин тіла коханого чоловіка, і, що примітно, коли любов проходить, інтерес і ідеалізація тіла партнера також припиняються».
В противовес одной из главных иллюзий, поддерживаемых масс-медиа, индустрией красоты и незрелыми подростковыми тенденциями современного общества – о том, что с@ксуальность напрямую зависит от красоты тела, его формы, параметров, юности, хочется сказать, что любовь все-таки первична.
Тому що коли любов зруйнована, найкрасивіше тіло не викличе нічого, окрім подиву і відрази, бажання відштовхнути і втекти. Ми всі суб'єктивні. Ми люди, нам потрібні сенси. Без сенсу ми можемо механічно виконати деяку послідовність дій, яку можна за визначенням назвати@ксом, але задоволення буде нижче середнього, а після замість наповненості ми заплатимо відчуття спустошення.
И тогда возникнет вопрос, который задаёт один из героев фильма “О чем говорят мужчины” – самый важный вопрос, оглушающий в случае отсутствия ответа: ЗАЧЕМ?
Что важно, с моей точки зрения – иметь здоровое тело. Все же с@кс – это в том числе и инстинкт продолжения рода, для его продолжения нужен здоровый, подходящий партнёр. Отсюда – запах как способ биологически, природно распознать подходящего партнёра, внешний вид как ориентир. Это некоторая основа, нельзя отрицать нашу животную природу, но она точно не первична.
Природа наділила кожного з нас унікальним тілом, комусь пощастило більше, тіло дісталося красиве і здорове, комусь менше. Наша відповідальність в тому, що ми робимо з цим даром. Розвиваємо або калічимо, підтримуємо здоровим харчуванням і сном або руйнуємо зловживаннями і психосоматичними захворюваннями. Зараз дуже багато цілком доступної інформації, що можна робити, щоб рухатися в ту або іншу сторону.
Орієнтування на зовнішні дані, довжину ніг, колір очей або волосся характерно для підліткового, незрілого вибору. Підлітки ще не вміють створювати зрілі, повноцінні відносини, тому що самі незрілі, до певного віку це нормально. Років до 20-25. Пам'ятаєте, як у пісні Наутілуса: жорстокі діти, вміють кохати, не вміють любити?
Зріла з@ксуальная любов цікава своєю глибиною, повнотою смислів, а ще тим, що в ній не страшно дорослішати.
Стареть, наверное, всегда страшновато, как и понимать, что все мы смертны, и я тоже, но когда жизнь наполнена смыслами, а отношения – любовью, когда с@кс со своим партнером со временем становится только лучше, а отношения – все глубже и ближе, жить становится очень ценно. Полно-ценно!
И последний, одиннадцатый аспект – оргазм и оргазмические переживания, конечно же! Отто Кернберг писал об этом так:
«Центральної динамічною характеристикою з@ксуальной пристрасті і її кульмінацією є переживання оргазму при коїтус. При переживанні оргазму наростаюче з@ксуальное збудження досягає вершини в автоматичному, біологічно детермінованому відгук, супроводжується примітивним екстатичним афектом, що вимагає для свого повного втілення тимчасово відмовитися від кордонів Я – розширити межі Я до відчуття суб'єктивно дифузних біологічних основ існування...
...важливою стороною суб'єктивного переживання пристрасті на всіх рівнях є вихід за межі власного Я і злиття з іншим».
Удивительное, парадоксальное переживание. Тот случай, когда переживание слияния – как награда за долгую индивидуацию. Предлагаю насладиться описанием Кернберга:
«Існує зачаровує протиріччя в комбінації цих найважливіших рис@ксуальной любові: чіткі межі Я і постійне усвідомлення несоединимости індивідуумів, з одного боку, і почуття виходу за межі Я, злиття в єдине ціле з коханою людиною – з іншого. Відокремленість веде до почуття самотності, прагнення до коханого і страху крихкості усіляких відносин; вихід за межі Я в єднанні з іншим викликає відчуття єдності зі світом, сталості і творення нового. Можна сказати, що самотність є необхідна умова для виходу за межі Я».
Залишатися в межах кордонів Я, в той же час долаючи їх за допомогою ідентифікувати з об'єктом любові, – це хвилююче, зворушливе і пов'язане з гіркотою і болем стан любові.»
«Мексиканський поет Октавіо Паз (1974) описав цю сторону любові з надзвичайною виразністю, помітивши, що любов – це точка перетину між бажанням і реальністю. Любов, каже він, відкриває реальність бажанням і створює перехід від еротичного об'єкта до коханої людини. Це відкриття майже завжди болісно, оскільки коханий(а) являє собою одночасно і тіло, в яке можна проникнути, і свідомість, в яке проникнути неможливо. Любов – це відкриття свободи іншої людини. Протиріччя самої природи любові в тому, що бажання прагне до здійснення з допомогою руйнування бажаного об'єкта, і любов виявляє, що цей об'єкт неможливо зруйнувати і неможливо замінити».
Скоро весна. І потім, як писав Хемінгуей, в кінці-кінців завжди приходить весна. Сподіваюся, те, про що я пишу сьогодні вночі, допоможе наповнити чиєсь життя змістом і любов'ю.
