Наводить порядок у думках і позбавляє від непотрібних очікувань. Передчувати вже нічого – літо минуло, як роззява повз вуличної бійки, і пізно махати кулаками: поскандалили, покричали і розійшлися.
Холодні дні остуджують гарячий лоб.
Включається раніше світло, запалюються частіше свічки.
Осінь – це час яблучних пирогів, густого коричного запаху, важких штор. Я заварюю міцний і пряний чай – аромат чорного перцю і чебрецю наповнює кімнату сумом про так і не трапилися розмовах. Втім, осінь завжди дає можливість останнього ходу, останнього слова – нарешті доїхати до-говорити і до-мовчати.
Осінь – такий гарний час вірити в те, чого не було ніколи, «придумати собі себе», вибрати новий колір, який станцюєш в самоті.
Поціливший з ночі дощ стріляє навиліт, як старий солдат. Відкриваєш очі, а ти вже двічі вбита.
Ще один цикл зробив старше тебе на життя, і незрозуміло, мудріший ти стала, дорослішими або щасливішими.
Восени можна дозволити собі розлюбити. Пізньої осені зробити це набагато легше, ніж раннім літом. З нелюбові виходиш, як з темного, задушливого кабака – з подивом і насолодою, прокуреним серцем, трохи мружачись. Хлопаєш себе по кишенях, ощупываешь з боків, розумієш – ех, мати, жива!
А там, за рогом, варять відмінний кави.
Восени не поспішаєш робити дурниці, лізти на рожен, брати себе на слабо – взимку з перебитою душею не вижити, не факт, що зростеться. А ще ця сльота, бруд, загублений десь парасольку, так підло пішов з-під самого носа серпень...
Втім –
що ти знаєш про тих, хто стане частиною тебе цієї осені? – Нічого.
Як і раніше хочеш прожити цю осінь в любові? – Дуже...
Развешивай обереги з пір'я ожилих птахів, пий зілля з трав, носи браслети з каменю і вітру. Знайшовши сивий волос, кажи: це до щастя і дуже великих грошей.
Запитай, якщо хочеш запитати.
І чекай відповіді.
Автор — Ольга Примаченко
