Ми втрачаємо інтерес до тих, хто по-справжньому не любить і не цінує. Правда полягає в тому, що рано чи пізно це відбувається. З кожним з нас. Ми втрачаємо інтерес до тих, хто сприймає нас як даність. Як зиму чи літо: «Все одно прийдуть». Так, прийдуть. Але й підуть...
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто не цінує нас за те, якими ми є насправді. З-за цього ми відчуваємо себе неважливими і незначними. Ніби випадково потрапили в ці «декорації». Як ніби нас дуже легко замінити. Ніхто і не помітить.
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто не чесний з нами. Не відразу. Тому що не одразу помічаємо, адже сповнені віри і любові. Але втрачаємо. До тих, хто ніколи не говорить нічого прямо в очі. До тих, хто багато обіцяє і майже ніколи не виконує. До тих, хто вимагає від нас тільки бездоганності і нетерпимий до будь-яких вад і недоліків. До тих, хто критикує за будь-який промах або помилку.
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто щиро не піклується про нас. А навіщо? Адже, на їх думку, і так зійде». До тих, хто не звертає уваги на наші почуття, потреби, бажання і проблеми. Хто вважає їх «примхами» і «вигадками». До тих, хто абсолютно байдужий до того, в чому ми потребуємо найбільше. До тих, для кого існує тільки одне щастя на світі – їх власне. До тих, хто вміє щиро дбати лише про одну людину – про себе.
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто змушує нас відчувати, ніби не заслуговуємо уваги або зусиль. Навіть найменших. До тих, хто згадує про нас тільки тоді, коли немає чогось або когось «цікавого». До тих, хто не насолоджується самим фактом нашої присутності. До тих, що вирішили, що ми зобов'язані буквально виборювати право бути в їх житті. До тих, для яких у списку життєвих пріоритетів ми – на самому останньому місці. В крайньому випадку, на передостанньому.
Ми втрачаємо інтерес до тих, які не належать до нас з повагою. До тих, для яких наша гідність – порожній звук. До тих, для кого співчуття – зайві сентименти. До тих, хто не гребує користуватися нашою добротою. А самі сміються за нашою спиною над наївністю і довірливістю. До тих, хто вважає, що краще і прекрасніше нас. І що ми повинні бути вдячні, що вони зволили впустити нас у своє життя. До тих, хто «милостиво» дозволяє любити себе. До тих, для кого ми – всього лише запасний аеродром.
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто не боїться нас втратити. До тих, хто так і не зрозумів, як ми віддані і як глибоко любимо. Хто навіть цього не помітив... Ми втрачаємо інтерес до тих, хто навіть не помітив наших почуттів, пройшов повз і ніколи не згадає.
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто не цінує нас. Не ставиться так, як ми того заслуговуємо.
Тому що ми знаємо, що заслуговуємо кращого. Заслуговує, щоб про нас дбали і цінували.
Тому що ми знаємо, ким є насправді.
Тому що ми любимо і поважаємо себе досить сильно, щоб дозволити комусь змусити засумніватися у власній цінності і засумніватися, ми гідні любові.
Ми гідні любові і поваги. І все це ще буде в нашому житті. Але... не з тими, хто нас не цінує.
Фото: Dark Indigo
