"Ви з татом розлучаєтеся?", - я випалила це запитання в 4 роки, сидячи на підлозі у ванній і розмовляючи з мамою, поки вона приймала ванну.
"Ні, звісно, ні!", - була її відповідь. "З чого ти взяла?". Я не пам'ятаю, що сказала їй далі, але вона швидко перевела розмову на іншу тему.
А пізніше я почула, як вона пошепки розповідала комусь телефоном про моє запитання. Мабуть, вона думала: "І звідки моя маленька дівчинка зразкового католицького виховання, яка живе з мамою-домогосподаркою, взагалі знає про розлучення?".
Ні, мої батьки зовсім не лаялися і не грюкали дверима вечорами. Їхня незадоволеність шлюбом була неочевидною, принаймні, не для маленької дівчинки. Але якимось чином навіть у такому юному віці я могла відчути, що вони не люблять одне одного.
Через 4 роки вони все ж розлучилися - мені тоді було майже 8.
Прихована ворожість батьків у шлюбі стала відкритою під час розлучення і залишалася такою роки після підписання всіх паперів. На той час як ми з сестрою стали підлітками, наш батько вже встиг одружитися вдруге і зникнути з наших життів.
Усе це - розлучення і відхід батька - було дуже сумно і сумно, і дало мені важливий урок: з нещасними батьками щасливе дитинство майже неможливе.
У якийсь момент я вирішила, що якщо коли-небудь вийду заміж і заведу дітей, то зроблю все можливе, щоб мій шлюб був щасливим і міцним. А якщо це виявиться неможливим, то заради дітей я хоча б постараюся зберегти з колишнім чоловіком нормальні стосунки.
Через багато років я познайомилася з дивовижним чоловіком. Ми одружилися і минулого року відсвяткували 10-річну річницю весілля. Ми щасливі, і я ставлю наш шлюб понад усе, тому що хочу зберегти його і подарувати нашому 3-річному синові такий дім, якого у мене в дитинстві не було.
Саме так. На першому місці в моєму житті стоїть чоловік, а не кохана дитина. І зараз я поясню, чому так і має бути.
Перш, ніж хтось назве мене егоїстичною і жахливою матір'ю, будь ласка, вислухайте. Думаю, ви зрозумієте, що не все так погано, як здається, і розставлені нами пріоритети приносять усім тільки користь.
Первинність шлюбу означає, що я захищаю стосунки, які відіграють центральну роль у щасливому дитинстві Мейсона. Я забезпечую щасливе співіснування з Крісом, незважаючи на зміни в наших стосунках, що відбулися після народження дитини, особливо в перші місяці (починаючи з перемикання уваги й почуттів на цю маленьку нову людинку в нашому житті й закінчуючи кількамісячним карколомним недосипанням, яке змушує нас сперечатися про прості речі на кшталт того, хто забув вчасно купити каву).
Пріоритетність шлюбу зовсім не означає, що я нехтую своїм сином. Ми з Крісом дуже хороші батьки. Ми весь час повторюємо, що Мейсон - це кохання всього нашого життя. Він найкраще, що ми зробили, і неможливо уявити собі життя без сина. Наша любов до нього не знає меж.
Тому заради Мейсона (і нас самих) ми ставимо шлюб понад усе, і тому ваш чоловік завжди має бути для вас важливішим за ваших дітей.
1. Ми їздимо у відпустку без дитини.
Так відбувається не щороку і, якщо чесно, то досі було лише раз, але ми плануємо в майбутньому знову поїхати кудись удвох. Уперше ми так зробили, коли Мейсону було півроку. Занадто рано? Аж ніяк. Нам із Крісом потрібно було усамітнитися і відновити наш зв'язок після неймовірно складної вагітності (а це майже 30 тижнів ранкової нудоти і тривожності). Моя мама благородно запропонувала приїхати і 5 днів посидіти з онуком. Вона наполягла на необхідності нашого відпочинку, незважаючи на мій страх залишити дитину саму.
І знаєте що? Вона була права. Та поїздка це найкраще, що ми могли зробити для свого шлюбу. Ми займалися сексом, відпочивали і насолоджувалися чудовими спільними вечерями. Після повернення наш зв'язок став ще міцнішим і щасливішим, а ми самі - готовими до будь-яких витівок Мейсона, включно з безсонними ночами.
2. Ми діємо як єдиний фронт.
Це означає, що ми завжди підтримуємо одне одного, що б не трапилося. Коли Крісу потрібно було виїхати по роботі з міста на 5 днів, я його підтримала. Коли я сказала Крісу, що маю звільнитися зі своєї жахливої роботи і зайнятися чимось іншим, він теж підтримав мене, не вимагаючи жодних пояснень.
З Мейсоном ми намагаємося завжди бути на одній хвилі і не погоджуємося на те, що йому хочеться, якщо це неправильно. У нас вдома немає улюбленого батька. Наприклад, я вважаю, що Мейсон має лягати спати о 8 вечора. Кріс же не проти, щоб син посидів трохи довше, але знає, що для мене це питання принципове, тому поважає моє бажання.
Ми завжди послідовні в спілкуванні з Мейсоном, тож у нього не виникає плутанини і він не відчуває загрози в щоденній рутині. Але що ще важливіше, показуємо йому, що рішення ми з чоловіком ухвалюємо разом, демонструючи тим самим беззастережну підтримку та повагу одне до одного.
3. ми вкладаємо дитину спати окремо від нас.
Ми з Крісом від самого початку ухвалили свідоме рішення не спати в одному ліжку з Мейсоном (хоча його колиска місяцями стояла в нас у кімнаті). Ми хотіли, щоб нам було де займатися сексом і обійматися, не думаючи про дитину, що лежить поруч. Тепер, коли Мейсон трохи підріс, він сам вранці пробирається в наше ліжко і ми його приймаємо. І ми більш ніж щасливі і вдячні за цей час ніжностей.
Але ввечері в ліжку залишаємося тільки ми двоє, і жодних винятків. А оскільки ми з чоловіком у цьому заодно, то в Мейсона ніколи не виникало жодних заперечень. Він розуміє, що це особливе місце його батьків, яким для нього є його власна кімната.
4. Я поважаю потреби мого чоловіка (і навпаки).
Ніхто з нас не є ранньою пташкою, тому на світанку ми встаємо до Мейсона по черзі. Іноді Мейсон вимагає ще й маму (або тата), але ми намагаємося, щоб він отримував усю увагу тільки одного з батьків, поки другий відпочиває.
Буває й так, що мамі потрібно сходити в спортзал, а татові відпочити ввечері з друзями. Ми поважаємо ці потреби, бо любимо одне одного. Такі перерви роблять нас ще кращими батьками та партнерами.
5. Я визнаю велич свого чоловіка (і він робить те саме у відповідь).
Я - найбільша прихильниця Кріса. І навпаки. Ми хвалимо одне одного перед іншими людьми. Щоранку, коли я виходжу з вітальні в робочому костюмі, Кріс показує на мене і каже Мейсону: "Ну хіба наша мама не красуня?". Коли Кріс готує одну зі своїх чудових вечерь, я показую Мейсону на їжу і кажу: "Хіба наш тато не найкращий у світі кухар?".
Ми говоримо компліменти одне одному перед Мейсоном, щоб виховати в ньому повагу та любов до кожного з батьків, а також показати свою любов і визнання одне одному. А ще в такий спосіб ми перешкоджаємо появі в будь-кого з нас почуття непотрібності та нікчемності.
Автор: Гізер Морган Шотт
