Історія про те, що сімейний сценарій можна переписати...
Коли мама познайомилася з моїм чоловіком, у неї стався тектонічний зсув у корі. Виявляється, є люди, які кажуть: ми, а не я купили будинок, нам, а не тобі, потрібно помити підлоги, у нас, а не у тебе в раковині брудний посуд.
Зустріч зі свахою-свекрухою була для мами не меншим потрясінням.
У той самий момент, коли мама вже було кинулася цілувати сватье руки в подяку за те, що «її недолуга дочка нарешті прибудована», свекруха попросила перевести мамі з англійської:
— Ах, як пощастило нашому синові витягнути лотерейний квиток в особі вашої дочки: не просто розумна, а ще й така красива!
Мама почала ловити ротом повітря і важко дихати.
— Що з мамою? — занепокоїлася свекруха.
— Що з тобою, мамо? — перевела я мамі з англійської.
— Мені просто дуже незвично слухати таке від свекрухи про невістку, — пробелькотіла мама, все ще знаходиться в стані шоку.
Коли багато років тому папа привіз знайомити мою маму зі своєю матір'ю, то остання кинула крізь зуби:
— Де ти відкопав цю рябую? Навіщо вона тобі?
І мама це почула. Вона була вогненно-руда і вся в ластовинні. Веснянки були навіть на губах, але мама була при цьому кінематографічно красива. Мама не знала про те, що вона красива: «Дівчинці не можна говорити, що вона гарна, щоб вона не виросла бл...ю».
Мама дуже старалася сподобатися свекрухи: каторжно працювала в городі, піднімала два замість одного мішка картоплі, кожен день мила крижаною водою з колодязя підлоги в будинку, повністю взяла на себе кухню, але баба Люба залишалася сніговою королевою: ряба і ряба, її знецінення було непохитним.
Потім моя «ряба» мама додивлялася свекруха-снігову королеву в нашій крихітній київській квартирі, прибираючи з-під неї все, чим була наповнена по відношенню до мами. Снігова королева померла, так і не сказавши своїй «рябий» невістці спасибі.
Добре, що сімейні сценарії можна і потрібно переписувати. У більшості випадків — через кров і сльози, під гнітом непідйомного почуття провини, що «ти йдеш проти свого роду», але їх можна і потрібно переписувати.
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчат-селянок, у яких був незавидний старт: без паспорта, без точної дати народження, і практично без вибору. Мама, яка вважає, що цінність жінки в тому, скільки мішків вона може звалити на плечі. Бабуся, яка стала сніговою королевою, щоб вижити.
Іноді мені буває шкода: як же довго я крутилася, як мені здавалося, вхолосту. Але коли я дивлюся на свою доньку, я розумію, що все-таки не вхолосту. Все-таки у дочки був зовсім інший старт. І це, мабуть, найкраще, що я міг для неї зробити. Любити її без умов і завжди говорити їй про це.
З-за карантину ми зараз рідше бачимося з мамою Джері (так звуть свекруха). Останній раз ми бачилися на день матері. Вона під'їхала до мене в своєму інвалідному кріслі, попросила нахилитися до неї і сказала тихо, щоб ніхто не почув: «Спасибі за твою любов до мого сина».
Я розсміялася у відповідь: he made it very easy for me (він спростив мені завдання).
Не так давно жінку мого роду оцінювали за кількістю мегатонн картоплі, які вона здатна звалити на плечі. Сьогодні її цінують за кількістю мегатонн любові, яку вона здатна дарувати.
Автор: Oksana Lexell
