Одного разу Вероніка Тушнова написала: «Думаю, що по-справжньому я почала писати під час війни. Я працювала в госпіталі з ранку до ночі і дуже рідко бралася за олівець. Але скільки я передумала і пережила за цей час!»
Вона народилася в Казані в 1911 році.
Весела і дотепна дівчинка мала інтерес до живопису, театру, музики та поезії. Вероніку помітив її вчитель літератури Борис Скворцов: вірші юного дарування з'являються в шкільній газеті, їх цитують в класі як зразкові.
Але вступати Вероніці довелося на медичний факультет. Однак вірші не залишали її в спокої. У 1941 році Вероніка Тушнова зібралася з духом і подала документи в Ленінградський літературний інститут імені Горького.
Не встигла...
Почалася війна.
Поетеса працює спочатку в госпіталі в рідній Казані. Потім повертається в Москву, в якій закінчила аспірантуру. Весь цей час повз неї проходять долі інших людей, залишаючи незабутнє враження. Це позначиться на її творчості.
На жаль, точна дата створення вірша «Не відрікаються люблячи» не відома.
Імовірно, 1944 рік. Переломний рік у Вероніки: її вірші вперше були опубліковані. Спочатку в «Новому світі», потім в «Комсомольській правді».
З усіх куточків охопленої війною країни до 33-річної поетеси стали стікатися листи. З вдячністю за вірші, в яких кожен знаходив щось до болю знайоме і рідне...
Не відрікаються люблячи.
Адже життя закінчується не завтра.
Я перестану чекати тебе,
а ти прийдеш зовсім раптово...
У 1976 році рядки вірша «Не відрікаються люблячи» вперше пролунали як пісні. Виконала її Алла Пугачова. Згодом пісня стала лауреатом Всесоюзного телевізійного фестивалю «Пісня-77».
Не всі знають, що з оригінального вірша в текст пісні не включили 8 рядків. Ймовірно, того вимагав творчий задум. І рядки ці теж гідні нашої пам'яті, тому я наведу тут загублений шматочок, додавши до нього відому вже кінцівку:
І буде, як на зло, повзти
трамвай, метро, не знаю що там.
І завірюха замете шляху
на дальніх підступах до воріт...
А в будинку буде смуток і тиша,
хрип лічильника і шурхіт книжки,
коли ти в двері постукаєш,
вибігши наверх без перепочинку.
За це можна все віддати,
і до того я в це вірю,
що важко мені тебе не чекати,
весь день не відходячи від дверей.
До речі, з подивом дізналася, що Вероніка Тушнова – автор ще одного вірша, яке теж стало піснею. Пам'ятайте ці рядки?
Щастя — що воно? Та ж птах:
випустиш — не впіймаєш.
А в клітці йому нудитися
адже теж не годиться,
важко з ним, розумієш?
І звідти ж оптимістичний: «А знаєш, все ще буде!»...
За матеріалами: Берегти мова
