Одне видає вік нещадно і з готовністю. Можна бути скільки завгодно підтягнутим, міцним, просунутим до горизонтів, актуальним модним. Але є одна ознака, що видає твою старість з головою. Ознак, звичайно, багато, і всі вони свідчать. Але лише один виступає із загального ряду гнівно й непохитно.
Если у молодого человека на лице проступает страдание, когда ему надо выкинуть жестяную коробочку красивую с крышечкой, хоть от китайского чая, хоть от леденцов английских, хоть от чего, то молодому человеку лет пятьдесят или поболее даже. Поболее – от слова боль.
Не віднімуть! Моє...
Люди мого покоління кидали палаючі машини в ярах без жалю, жбурляли цінності в океани, топили стану, друзів топили, господи, що там говорити про інше?! Але коробочку з подвійною кришкою...Пальці стискаються мертво.
В голові гарячковий уваги під що, ПОПІД ЩО ПРИСТОСУВАТИ?!
Пуговицы! Какие пуговицы, гладь? Какие?! Нет, обязательно пуговицы! Иголки ещё – беспокойно подсказывает разум, бестрепетно распиливший напополам в прошлом веке трёх схемы по уводу. Иголки, да. Или можно, не знаю, туда всякое прочее складывать! Всякое! Прочее! Очень нужное! Шурупы, бусины, резиновые вкладыши, старые монетки, сокровища.
Інокентій Сергійович дракон туго згорнувся над горою таких банок. Багряна луска шкребе об краї баночною піраміди, очі безсонно пронизують кожного, хто наважиться, хто тільки захоче, хто просто увійде.
– Это вот тебе зачем, Кеша? – спрашиваю, заводя музыкальную банку из-под марципанов каких-то.
– Это НАДО! Это ПОЛОЖЬ! – низко из пещеры доносится.
– Да ерунда же! – говорю, – Играет какую-то ерунду…И сама ерунда
Кидок смертоносного тіла через довгу залу.
– Это НАДО! Мне! Там я буду грузила хранить.
Заскользил Кеша, лапи на повороті трохи заносить на бік, поспішає, змітає столики хвостом.
Які там грузила?!
Останнього грузилу Кеша зберігав у зовсім іншому місці. І там музика зовсім інша звучала.
Ідіотизм багатоликий. Прийшов від Кеші, сміючись. крутив головою з усмішкою. Долбанулся друг, з ким не буває? Смішно ж! Зберігати такий непотріб. Відкривати, підчепивши нігтем кришечку, або, навпаки, натиснути на кнопку і ось кришечка відскакує сама, а в ній чай був, а збоку там ключик і якщо його покрутити, то буде Моцарт. І можна слухати, нахиливши голову набік це бряканье.
Слабоумство чистої води. Дрейфує Кеша безповоротно, шкода його, гобсечество ганебне, віддає самотньої неповноцінній старістю.А був орлом.
Зітхнув. Дістав уворованную у Федюніна баночку з-під монпасьє. Відкрив, ковзаючи нігтями. Понюхав солодке. Очі закрив.
Дитинство. Осінь. Мама принесла цілу банку. А в банку розсипи: і круглі червоні, і жовті вісімками такими, і зелені смарагди, і рідкісні бузкові. Лежать покотом, піратської здобиччю, скарбом печери. Спочатку по одній вибираєш, на світ дивишся, потім квапливо в рот. Мама зітхає. Сворачиваешься у банки кільцем. Луска ще дрібна, ніжна. Моє....
Відніс монпасьешную банку в комору. Там у мене банка з-під англійського кави, банку від шотландських цукерок (м'ята з шоколадом), сім банок від індійського чаю. Всі 1968 року. Не віднімуть! Моє... Ні-кому.опубліковано econet.ru.
Автор — Джон Шемякін
Ілюстрація — topoboi.com
