Прямий, чесний, незручний — Сергій Петрович Капіца все життя був вірним собі...
В кінці тридцятих років в Московській дослідно-показовою школі № 32, де навчалися нащадки радянської еліти, стався кричущий випадок.
У бійці на перерві постраждали сини наркома Анастаса Мікояна і племінник наркома Лазаря Кагановича. Нічого серйозного, звичайна хлоп'яча бійка п'ятикласників.
Ось тільки «агресор», відважуючи стусани, кричав при цьому: «Бий наркомчиков!»
В ту епоху за подібні речі могло не позаздриш і самому забіяці, і його батькам. Проте в даному випадку обійшлося: призвідника просто перевели в іншу школу.
Чотири десятиліття хлопчик Сергій Капіца, наставивший синців дітям Мікояна, стане відомий всій країні як «головний телеученый», ведучий телепрограми «Очевидне — неймовірне».
***
Коли на початку сімдесятих років Сергія Петровича Капіцу, до того часу вже маститого вченого, запросили на телебачення в якості ведучого нової науково-популярної програми, він звернувся за порадою до одного з найтитулованіших фізиків СРСР, академіка Льва Арцимовича.
Арцимович, добре ставився до Капіці, зітхнув і сказав: «Спробуйте. Але це вам дорого обійдеться. Це обов'язково позначиться на ставленні до вас колег і зруйнує вашу академічну кар'єру».
Прогноз виявився точним: Капіца разом зі своєю програмою знайшов популярність і популярність, але науковий світ став його вважати не вченим, а популяризатором науки. В підсумку до кінця своїх днів він так і не отримав звання академіка, чого за результатами своєї наукової діяльності, безумовно, заслуговував.
Батько, Петро Капіца, фізик зі світовим ім'ям, телевізійні експерименти сина теж не схвалював, вважаючи, що «його Серьожа» зайнявся «легким жанром».
У 1978 році Капіца-старший був удостоєний Нобелівської премії з фізики. Але рік потому Капіца-молодший отримав премію Калінгі: вищу нагороду ЮНЕСКО за виняткові досягнення в галузі популяризації науки. Так була оцінена діяльність Сергія Капіци в якості ведучого програми «Очевидне — неймовірне».
Сьогодні під виглядом наукового знання телебачення підсовує громадянам то одкровення астрологів, то битви медіумів. У кращому випадку нам пропонують програми з науковими дослідами в стилі «давайте кинемо дріжджі в унітаз і подивимося, що вийде».
Для Капіци такий підхід був неприйнятний. Він не збирався опускатися до рівня публіки, а робив все, щоб підняти знання про науку на принципово нову висоту.
І у нього це чудово виходило. Разом Юрієм Сенкевичем і Миколою Дроздовим Капіца становив ударну просвітницьку трійку радянського телебачення. Сенкевич відповідав за географію та частково історію, Дроздов — за біологію, а Капіца брав на себе практично всю іншу область природничих наук.
«Дорога передача!
У суботу, мало не плачучи,
Вся Канатчикова дача
До телевізора рвалася.
Замість щоб поїсти, помитися,
Вколотися і забутися,
Вся божевільна лікарня
Біля екранів зібралася»
Пісня Володимира Висоцького «Лист в редакцію телевізійної передачі «Очевидне — неймовірне» з божевільні» — теж яскравий показник того, наскільки високий був рівень популярності програми.
Капіца не боявся обговорювати в програмі не тільки серйозні теми, але й навколонаукові теорії і загадки, наприклад, так звану «таємницю Бермудського трикутника». Однак ентузіастам таких тем доводилося несолодко: провідний давав їм висловитися, але тут же жорстко опонував, розносячи в пух і прах всі їх нібито «достовірні факти».
Випуск, який надихнув Висоцького, як раз був присвячений Бермудський трикутник, і в ньому Капіца вщент розбив Володимира Ажажу, якого згодом назвуть «батьком вітчизняної уфології». «Краснобаем і баламутом», за версією Висоцького, Ажажа став виглядати завдяки професіоналізму ведучого, наочно показав, що справжня наука відрізняється від псевдонаукової діяльності.
***
Страшно подумати, що б сказав би Сергій Петрович, якби побачив на ТБ програму, в якій без всякої критики висловлюються «прихильники пласкої Землі».
В одному зі своїх останніх інтерв'ю, яке він дав «Аргументам і Фактам», Капіца говорив: «Я кілька років тому, виступаючи на засіданні уряду, сказав: «Якщо ми будемо продовжувати таку політику щодо засобів масової інформації, то виховаємо країну дурнів. Вам буде простіше цією країною правити, але майбутнього у цієї країни не буде». Піднімав я та питання щодо відповідальності за поширювану інформацію на засіданні Академії російського телебачення. На мене зацитькали: «Це ж цензура! Як ти смієш таке говорити?!» В кінці кінців я взагалі перестав туди ходити: безглуздо».
***
Капіца починав працювати на телебаченні, коли ним керував Сергій Лапін, людина, «поховав» не один проект і безжально отлучавший від ефіру тих, хто, на його думку, не вписувався в «генеральну лінію».
Але на програмі «Очевидне — неймовірне» це практично не відбивається. Єдина втрата — з відомого пушкінського епіграфа, відкривав передачу, вирізали останній рядок «І випадок, бог винахідник». Слово «бог» на радянському ТБ вважалося крамольним.
Про решту Капіца говорив так: «Коли я починав свою роботу на телебаченні, тоді будь-яка публікація в галузі науки супроводжувалася докладними актами експертизи: що, мовляв, ми не видаємо секретних відомостей. Мене викликав Сергій Лапін, тоді голова Держтелерадіо, і пояснив: «Сергій Петрович, ми з вас цих експертиз вимагати не будемо. Ви повинні самі відповідати за те, що говорите. А ми будемо дивитися». Цим я і керувався».
«Очевидне — неймовірне» — чи не єдина програма, яка не постраждала від радянської цензури, а від пострадянської вседозволеності. На початку дев'яностих телевізійне начальство початок натякати Капіці: публіці, мовляв, зараз потрібно не про фізику ядра розповідати, а про зомбі, НЛО і телекінез. Професор Капіца ввічливо, але твердо пояснив: з цим до нього звертатися не варто. Кандидати в екстрасенси, контактери з інопланетянами його просто побоювалися, оскільки він уміло виводив їх на чисту воду.
У підсумку програма хоч і продовжувала існувати аж до смерті Капіци, але кочувала з каналу на канал і потрапляла на нерейтингове час. А в прайм-тайм в цей час публіці згодовували чергову ворожку у восьмому поколінні.
***
Прямий, чесний, незручний — Сергій Петрович Капіца все життя був вірний собі. За кілька місяців до смерті, будучи тяжкохворим, в інтерв'ю «Аіф» він сказав: «Після перебудови ми стали думати, що все вимірюється грошима: я дам вченому мільйон доларів, якщо через тиждень він мені принесе два. Але в науці так справи не робляться! Ви дайте сьогодні мільйон, а через 100 років цей мільйон країні принесе мільярд. Але всі хочуть швидких грошей... Але зрозумійте: мета життя не у вигоді. Купити собі ще одну яхту? Можна. Але навіщо? Досвід показує, що насичення настає дуже швидко. Наші олігархи, на жаль, ще не виросли зі своїх коротеньких штанців, тому їм хочеться ще і ще багатств. Вони беруть і беруть...»
За матеріалами: Андрій Сідорчик, «Аіф»
