Олег Басилашвілі про сучасному театрі і самопоказе...
«Зараз молода режисура намагається дістатися до почуттів глядачів часом формальними засобами. Буває так, що прикриваються яскравими латками, але насправді просто не вміють працювати з акторами. Бажання не прочитати п'єсу, а показати, наскільки оригінальна власна фантазія. Зникає сам дух твору, те, заради чого п'єса була написана. Ось я недавно був на виставі Додіна «Вишневий сад» в Малому драматичному театрі. Там можна причепитися до чого: немає ряду персонажів, любові Ані Петра і, наприклад, Лопахін у захваті співає My Way Френка Сінатра, що взагалі неможливо. Але молоді, може бути, це як раз сподобалося...
Молоді режисери сьогодні займаються самопоказом. Нещодавно слухав записи виступ Георгія Товстоногова. Ось його запитують: «Що в режисера ви цінуєте найбільше?» Він задумався і відповів: «Безкорисливість». Режисер у театрі для того, щоб розкрити те, що закладено в п'єсі, показати емоцію, яка хвилювала автора. Нагородити цією емоцією акторів, художників і створити те, в ім'я чого написана п'єса. Це і буде самовираженням. А у нас ставлять, наприклад, «Три сестри». Вони беззахисні перед світом. Це треба відчути шкірою, тілом. Щоб не вникати в психологію, набагато простіше роздягнути актрис, поставити на авансцені голими, а коли запитають, чому вони роздягнені, пояснити, що вони не захищені від світу. Це не мистецтво, це ерзац...»
Олег Басілашвілі
