Актриса Інна Чурикова про дуже важливе вміння, з яким ми всі народжуємося, але з роками більшість з нас його втрачає...
«Дітям обов'язково потрібний свято. Тому що це завжди відчуття нового, несподіваного, неймовірного! Одного разу до нас приїхав материн брат дядько Льоша і привіз банку згущеного кави. Мама мені намазала шматочок білого хліба, я вийшла у двір, вся шантрапа — нам було тоді по три-чотири рочки — дивиться на мене. В той момент я відчула себе найбагатшою людиною: сама шматочок відкусила і дала всім спробувати. І це було щастя для всіх нас.
У нас один час навіть жив п'ятикольоровий кошеня, якого звали Щастя. У мене була скарбничка-порося, у яку я збирала гроші. Витрушуючи звідти дрібниця, просила дорослих полічити — коли набиралося рубль і п'ять копійок, йшла в магазин, де продавали сто грам кавових подушечок з вершками в паперовому пакеті.
І це теж було щастя. Щоправда, недовгий — цукерки швидко знецінювалися.
Пам'ятаю час, коли з іграшок у мене були одні олівці, і я розігрувала з ними цілу виставу. Один олівець у мене — принц, інший — королева... Ось мої щастя.
Одного разу я побачила справжнє диво. Літо. Двері і вікна відкриті навстіж. І раптом у вікно влітає вогненна куля! Ми з мамою здивовано завмерли і буквально вжались в стіну. І цей вогненна куля промчав повз нас і вилетів у вікно. На відміну від мене мама знала, що це — кульова блискавка, яка могла все спалити. А для мене — справжнє диво, яке я запам'ятала на все життя.
Хіба не щастя, що у мене, як у Жанни д'арк, було своє дерево? Зараз вже не пам'ятаю, яблуня або вишня, у всякому разі, плодів на ньому ніколи не бачила. Але я сідала під ним і фантазувала... І ніколи не сумувала одна.
Дитячих трагедій теж було предостатньо. Одного разу мама пошила мені сукню Сніжинки з марлі, нашила на нього багато-багато зірочок з фольги, і його у мене в клубі, поки я репетирувала з Дідом Морозом, вкрали. Я так ридала! Для мене трагедією був лопнув повітряна кулька. Мама з татом довго мене не могли заспокоїти...».
Інна Чурикова
