– Дивіться, – сказав фараон жерцям – внизу довгі шеренги закутих у ланцюги рабів несуть по одному каменю. Їх охороняє безліч солдатів. Чим більше рабів, тим краще для держави – так ми завжди вважали. Але, чим більше рабів, тим більше доводиться побоюватися їх бунту. Ми підсилюємо охорону. Ми змушені добре годувати своїх рабів, інакше вони не зможуть виконувати важку фізичну роботу. Але вони – все одно, ліниві і схильні до бунтарства...
– Дивіться, як вони рухаються повільно, а варта, що обледащіла не поганяє їх батогами і не б'є, навіть здорових і сильних рабів. Але, вони будуть рухатися набагато швидше. Їм не буде потрібна варта. Стражники теж перетворяться на рабів. Здійснити подібне можна так. Нехай сьогодні, перед заходом сонця, глашатаї рознесуть указ фараона, в якому буде сказано: «на світанку нового дня, всім рабам надається повна свобода. За кожен камінь, доставлений в місто, вільна людина буде отримувати одну монету. Монети можна обміняти на їжу, одяг, житло, палац в місті і саме місто. Відтепер ви – вільні люди». ... Вранці наступного дня жерці і фараон знову піднялися на майданчик штучної гори. Картина, що постала їх поглядам, вражала уяву. Тисячі людей, колишніх рабів, наввипередки тягли ті ж камені, що і раніше. Обливаючись потом, багато несли по два камені. Інші, у яких було по одному, тікали, піднімаючи пил. Деякі охоронці теж тягали каміння. Люди, котрі вважають себе вільними – адже з них зняли кайдани, прагнули отримати, як можна більше жаданих монет, щоб побудувати своє щасливе життя.
Кратій ще кілька місяців провів на своєму майданчику, із задоволенням спостерігаючи за тим, що відбувається внизу.
А зміни були колосальними. Частина рабів об'єдналася в невеликі групи, спорудили візка і, доверху навантаживши камінням, обливаючись потом, штовхали ці візки. – Вони ще багато пристосувань наизобретают, – із задоволенням думав про себе Кратій, ось вже і послуги внутрішні з'явилися: рознощики води і їжі... Скоро оберуть собі начальників, суддів. Нехай вибирають: вони, адже, вважають себе вільними, а суть – не змінилася, вони, як і раніше, тягають камені...
