Якщо пощастить, у житті людини настає такий момент, коли не у кого спитати поради. Зовсім не у кого.
Не тому, що немає нікого поруч немає нікого старше. Є. Але просто вони не ходили твоїм шляхом. Вони ходили тільки по своєму, але не по твоєму.
А ти зайшов вже достатньо далеко, щоб питати поради у інших. І всі їх слова тепер не більше, ніж думка сторонніх спостерігачів, на яких не вдасться звалити свої невдачі.
Доводиться шукати всередині ту точку, яка допоможе прийняти рішення. І порівнювати з нею зовнішні підказки. Нести відповідальність за будь-яке рішення і вчитися витримувати свої внутрішні шторми.
Багато хто намагається уникнути цього моменту. Вони одружуються на тих, хто скаже їм, що робити. Дружать з тими, хто правильно їх оцінить. Працюють у тих, хто забирає собі відповідальність. Так і доживають до старості. І нічого страшного в цьому немає.
А коли йдеш один, часом здається, що все робиш неправильно (і сумніваються обов'язково тебе в цьому упрекнут). Не тому, що реально щось не так, а тому, що інші роблять інакше. Тому, що крім тебе ніхто так не робить. Тому, що це тільки твій шлях. З невідомої території з внутрішнім компасом і самостійно винайденим змістом...
