Світанок приходить до тих, хто бачив темряву
У всій її вбивчій величі...
Хто плакав від людської байдужості
Але байдужим не був ні до кого!
Світанок приходить до тих, хто був у дорозі,
Не знаючи ні втоми, ні ліні.
Хто, знесилений, падав на коліна,
Але піднімався, продовжував іти!
І, затискаючи волю в кулаки,
Раптом знаходив ромашкове поле
І, задихаючись від щемливого болю,
Свої долоні ховав у пелюстки!
До тих, хто, поховавши свої мрії
І пом'янувши їх, прямував далі.
Хто міг, серед зради і фальші
Не розгубити душевної чистоти...
Несподівано в небесній блакиті
Раптом відчиняться сонячні двері...
Світанок приходить до тих, хто вірив у світло.
Абсурдно, до останнього. Але вірив!
Іван Андрєєв
