«Будь сильною, розраховувати треба тільки на себе!» – ось що мені мама вселяла з дитинства. Знаєте, б своєї дочки, будь вона в мене, я б сказала протилежне – будь слабкою, дозволь про себе подбати.
Вміння бути сильною – що це? Природний дар або набуте вміння, вироблене у жорсткій боротьбі з граблями, які так нещадно б'ють нас по лобі?
Якесь невгамовне бажання у сучасних жінок – з усім впоратися, врятувати всіх і все залагодити самої. Ми ж навчилися всьому – починаючи від забивання горезвісних цвяхів до ремонту ноутбука. Ми можемо запросто організувати ремонт у себе в квартирі, яка куплена теж, до речі, нами самостійно. Нам нічого не варто зірватися в подорож на інший край світу, ні перед ким не звітуючи за своє рішення – благо, накопичення на рахунку це цілком дозволяють. І, врешті-решт, ми можемо зважитися на ЕКО, коли усвідомлюємо, що хочемо продовження роду. Ми, жінки, можемо все. І весь сучасний світ, устрій суспільства як нібито штовхає нас до цього – самостійності та незалежності. Чоловік на годину, послуги по ремонту техніки, оренда автомобіля, будь-які посади, добре-добре, практично будь – все влаштовано так, щоб зробити нас абсолютно рівноправним чоловікам. І ось вже вони починають сприймати нас як суперників і конкурентів, відходять у минуле звички притримати двері і поступитися місцем дамі, та й навіщо? Ми ж рівні, рівні у всьому.
Особисто мені іноді стає жахливо сумно від такого устрою суспільства. Мимоволі в голову приходять думки – а навіщо, навіщо, в далекому минулому жінки так прагнули зрівняти права з чоловіками і стати самостійними?
Ні, я не за це: «Мовчи жінка, твоє місце на кухні!»
Я за те, щоб жінка шукала свою силу не в рівноправність і перемозі над чоловіками, а у своїй слабкості.
Так многим нам с самого детства внушают «истину» – со всем справляйся сама, просить помощи – стыдно, дурно. «Чего ты сопли распустила? Ну-ка перестань плакать, ты – большая!» – сколько подобных окриков слышала я в детстве от родителей подруг и своих.
І ось такі дівчатка потім виходять в життя – просити не можна, соромно, погано. Але при цьому в голові-то у нас сидить казковий образ і прекрасний принц на білому коні або на чорному автомобілі, який буде любити нас сильно-сильно і все-все для нас зробить, причому сам, сам про все і завжди здогадається!
А в реальності поруч з нами не принци, а цілком реальні чоловіки – не менш улюблені від цього, але зовсім не казкові. І не телепати жодного разу. І не можуть вони здогадатися частіше всього, що нам потрібно і що ми хочемо. А ми просити не вміємо, ми сердимося і практично лопаемся від свого обурення. А потім воно виливається докорами до нашого чоловікові – ти що, сліпий, чи що? Ти що, не можеш допомогти мені? Або просто, зціпивши зуби, хапаємося за вирішення чергової проблеми і тягнемо-тягнемо все на собі...
Чому більшість жінок не вміють просити про допомогу? Адже мало кому з нас дійсно подобається вирішувати всі свої проблеми самостійно, мало хто з нас не втомлюється постійно бути сильними.
Ні, це приголомшливе почуття – розуміти, що ти на багато що здатна сьогодні, а завтра будеш здатна на більше. Знати, що ти впевнена в завтрешнем дні, завдяки своїй крутий роботі. Не пасувати перед труднощами і не опускати руки, а знаходити рішення в будь-якій ситуації – це прекрасно. Але чому тоді іноді хочеться просто «на ручки», притиснутися до сильного плеча – назвіть це як хочете. Просто хочеться відчути себе захищеною і не відповідальною за все на світі проблеми.
И тогда жизнь учит нас сама просить о помощи. Всех по-разному. Ставя нас в такие ситуации, когда единственный выход – это обратиться за помощью к другим. И, знаете, это сложно. Сложно признать, что ты не справилась. Но попробуйте – это прекрасно – попросить о помощи и получить ее от другого.
Буває так, що тільки-тільки розберешся з усіма проблемами, а вони не зменшуються, а з'являються нові й нові, а ми вже майже без сил. Так ось – це урок. Урок по вмінню бути слабкою, а зовсім не з прокачування нашої «сильні сторони». В цей момент треба просто зізнатися самій собі, що потрібна допомога і попросити її. Це страшно. А раптом відмовлять? Але як це зробити глибокий вдих – завжди, завжди є той, хто допоможе. Головне – це визнати, що допомога все-таки потрібна. Всупереч тому, що нам вселяли з дитинства – це не соромно.
Тоді й наші чоловіки перетворюються на лицарів, які будуть боротися з усіма драконами і визволяти нас з найвищих веж і просто приносити нам каву вранці. А нам залишиться їх любити і говорити спасибі за їх допомогу і захист.
Дівчинко моя, будь слабкою...
Автор – Настасья
