Соціофобія – це зовсім не весело. Це як камера тортур, в яку час від часу потрапляють багато з нас. А відбувається це в той момент, коли ми починаємо відчувати, що нашому комфортному перебуванню в суспільстві щось загрожує. І часто цією загрозою виступають наші вади і недосконалості, зразок форми носа, невміння жартувати, пари зайвих кілограмів або цяток від гірчиці на брюках... загалом, у кожного з нас свій перелік невідповідностей, які й провокують соціальну тривожність.
Все це загрожує появою феномена, відомого в соціальній психології під назвою «ефект прожектора». Він означає, що ми схильні переоцінювати увагу оточуючих до нашої персони. Інакше кажучи, нам здається, що всі на нас дивляться, бачать кожен наш недолік.
Приміром, минулого місяця я, як завжди, пішов в перукарню. Я повністю довірився в руки свого перукаря, адже він знає, що робить. Але в цей раз він був, що називається, у «творчому настрої», і я обзавівся вже дуже креативною для мене стрижкою. Коли наступного дня я зайшов в офіс, мене почало пригнічувати відчуття, ніби всі дивляться на мої волосся і про себе хихикають: «Треба ж, здається, у когось почалася криза середнього віку! Що наступне: ботокс або спорткар?»
Хто в центрі всесвіту?
Мабуть, я надто перебільшив реакцію колег. Адже згідно з дослідженнями психологів, у таких ситуаціях люди більше спантеличені своєї власної зачіскою (і власною кризою середнього віку), а не тим, щоб звертати увагу на вас.
Подібне трапляється тому, що ми знаходимося в центрі своєї всесвіту, власне, як і інші люди – у центрі своїх всесвітів. Тому, навіть якщо вони помітять нашу помилку або вада, швидше за все, забудуть про це вже через півхвилини. Ви – єдиний, хто продовжить думати про зроблений собою коханим враження.
Переконатися в цьому можна, якщо проаналізувати, скільки часу ви самі думаєте про чужі невдачі або недоліки. І це не тому, що ви егоїстичний нарцис... Добре, може, і тому теж, але суть в іншому – ви не випадок на мільйон. Будь-яка інша людина настільки ж егоцентрична і зайнятий самим собою, як і ви.
Проблема в тому, що поставивши себе в центр власної уваги, ви не знайдете впевненість. Це принесе лише приводи сумніватися в собі ще більше.
Выход из зоны света “прожектора”
Сумніви – це не так уже й погано. Це лише частина нашої людської природи і необхідна річ для того, щоб уживатися з іншими людьми. Однак сумніви набувають згубний характер, коли заважають насолоджуватися роботою, відносинами або не дають йти на необхідний для розвитку і виправданий ризик.
На самом деле единственный способ справиться с этим чувством уязвимости (когда мы стоим под “прожектором”) – это принять его свет.
Знайдіть сміливість виступити публічно (якщо ви боїтеся говорити перед аудиторією), поговорити з незнайомцем (якщо ви боїтеся почати бесіду з тими, кого не знаєте), прогулятися з плямою від кетчупу на футболці (якщо ви занадто зациклені на ідеальній чистоті) та інше. Нічого так не додає сил, як зустріч лицем до лиця з власним страхом перед соціальною невдачею.
Ви можете навіть надихнути когось ще влаштувати щось забавне. Усім нам час від часу корисна порція самоіронії і легкий шлепок по самолюбству.
Переклад статті — The Spotlight Effect: Do Other People Notice Our Flaws As Much As We Think? via Клубер
Фото — Severin Höin
