Приходит время, когда решение нужно принять самому, не взваливая ответственность на обстоятельства или других людей. И вовсе не потому, что некому подсказать, просто у каждого свой путь. Многие пытаются избежать этого момента. Почему? Размышляет Аглая Датешидзе.
Якщо пощастить, у житті людини настає такий момент, коли не у кого спитати поради. Зовсім не у кого.
Не тому, що немає нікого поруч немає нікого старше. Є. Але просто вони не ходили твоїм шляхом. Вони ходили тільки по своєму, але не по твоєму.
А ти зайшов вже достатньо далеко, щоб питати поради у інших. І всі їх слова тепер не більше, ніж думка сторонніх спостерігачів, на яких не вдасться звалити свої невдачі.
Доводиться шукати всередині ту точку, яка допоможе прийняти рішення. І порівнювати з нею зовнішні підказки. Нести відповідальність за будь-яке рішення і вчитися витримувати свої внутрішні шторми.
Багато хто намагається уникнути цього моменту. Вони одружуються на тих, хто скаже їм, що робити. Дружать з тими, хто правильно їх оцінить. Працюють у тих, хто забирає собі відповідальність. Так і доживають до старості. І нічого страшного в цьому немає.
А когда идёшь один, временами кажется, что всё делаешь неправильно (и сомневающиеся обязательно тебя в этом упрекнут). Не потому, что реально что-то не так, а потому что другие делают иначе. Потому что, кроме тебя, никто так не делает. Потому что это только твой путь. По неизвестной территории с внутренним компасом и самостоятельно изобретённым смыслом…
