Ми повинні ігнорувати невпевненість у собі.
Варто ігнорувати апокаліптичні голоси в голові, які відправляють в пекло замість раю. Ігнорувати те, як вони своїми залякуваннями і приниженнями змушують повірити, що ми недостатньо хороші. Нам необхідно спробувати відобразити їх і довіритися собі, навіть якщо не впевнені у власних силах. Ми повинні ігнорувати будь-яку невизначеність і просто продовжувати рухатися далі.
Ми повинні ігнорувати критиків.
Потрібно ігнорувати їхні думки та поради, ігнорувати їх правила і обмеження, а також всі ті токсичні слова, які вони використовують, щоб описати нас. А ще їх колючі аргументи, покликані переконати, що ми не повинні чогось робити або чого-то вірити.
Ми повинні ігнорувати їх досвід, тому що для нас він чужий. Ігнорувати їх вибачення, тому що таким чином вони просто виправдовують себе, а нам необхідно шукати свої власні виправдання.
Ми повинні ігнорувати тих, хто залишив нас позаду.
Варто ігнорувати їх обіцянки, наші плани на спільне майбутнє, секрети, якими вони з нами ділилися, і те, як вони на нас дивилися. Ми повинні ігнорувати всі ці чарівні моменти, тому що їх більше немає.
Вони вирішили від усього відмовитися, а у нас немає іншого виходу, крім як теж залишити їх у минулому. Тому що боротьба за них може ні до чого не привести, а якщо і увінчається успіхом, то рано чи пізно нас знову кинуть. Ми повинні ігнорувати тих, хто нас не цінує.
Ми повинні ігнорувати деякі зі своїх питань.
Ми повинні ігнорувати всі ті страшні питання, якими задаємося кожну ніч: «Чому я? Коли я відчую себе щасливим? Чого я хочу? Чому я все ще тут?». Деколи ми повинні не звертати на них уваги і повірити, що з часом знайдемо відповіді, але ці відповіді можуть не завжди відповідати нашим бажанням.
Складно не звертати уваги на речі, які дратують, але ще важче жити з вантажем, який, якщо на ньому зациклюватися, тягне нас на дно.
Перед нами завжди вибір: тягнути цей тягар за собою, поки він нас не знищить, або ж ігнорувати його і продовжувати жити.
