Змінюються часи, культура ходити в гості теж стає іншою...
Я застав ще часи, коли ти приходиш в гості і перше, що робили — це тебе годували. Неважливо, звідки ти прийшов, неважливо скільки часу на дворі, неважливо скільки ти пробудеш.
Перше — нагодувати.
Спочатку питали, ні, навіть не питали, говорили — у нас, скажімо, сьогодні пюре з котлетами, будеш? Якщо відмовлявся — на тебе спантеличено дивилися і запитували, що будеш? Мовляв, готувати окремо доведеться. Тому вважалося неввічливо відмовлятися.
Їли разом, за одним столом. Одночасно розмовляли, знайомились ближче. Заодно дивилися, як їси, це багато що говорить про людину. Потім пили чай. Теж разом.
Тут важливий момент. До чаю бажано було щось смачне принести «до столу». Можна, звичайно, і так, з порожніми руками... але... це теж багато говорить про людину.
Пили чай і теж розмовляли.
Потім бувало так, що чоловіки йшли в кімнату, а жінки залишалися разом прибирались і мили посуд.
Вважалося ввічливим для гостя запропонувати свою допомогу.
І ввічливим для господині — відмовити, але все-таки прийняти.
І знайомство тривало.
Такий ритуал ввічливості.
І лише потім розходилися і можна було зайнятися, навіщо прийшов.
Зараз пішла ця культура ходити в гості. Адже було ще чимало нюансів, які вже й забулися. Те, що і складає відчуття часу.
Наприклад, було прийнято, якщо гість перший раз в будинку — показати всю квартиру. Влаштувати таку екскурсію. З докладним показом бібліотеки або чим ще багаті — пластинок, марок, метеликів...
Все треба було неодмінно показати нагодованому гостя. Від гостя потрібно ввічливо показувати інтерес. В чужому домі було не прийнято критикувати порядки будинку.
І багато таких подробиць. Ось, скажімо, ще важливо, в який час прийти, помив руки перед їжею чи ні, знаєш, хто такий Пастернак...
Зараз згадаєш — ціла культура пішла...
Автор: Друг Сократа
