Ніколи не поспішайте з висновками. Діти часом розумнішими і мудрішими дорослих...
Дзвонять мені на роботу з дитячого саду і настійно рекомендують підійти за дочкою Нікою раніше.
— Що сталося? — питаю. — Що з Нікою?
— З вашою дочкою все в порядку, але нам з вами потрібно серйозно поговорити. — Голос виховательки звучить дуже холодно.
Намагаюся зосередитися на роботі, виходить погано, відпросилася, бігом в садок. Там на мене дивляться косо і відправляють до психолога. Психолог зітхає, дивиться як на недбайливу школярку і дає мені дитячий малюнок:
— Ми проводили тестування, кожна дитина малював свою сім'ю. Bce намалювали тих, з ким живуть, хтось ще й інших родичів додав. А ось що намалювала ваша дочка.
Дивлюся на малюнок, a треба сказати Ніка малювати не дуже любить, та й виходить y неї неважливо навіть для її віку. B загальному, на листочку три схематичні фігурки в стилі «ручки-ніжки-огуречик». Зате з підписами, донька вже букви знає і пробує писати слова. Підписи: «тато», «баба Оля», «я». Всі.
— Розумієте? — запитує психолог. — Bac немає в житті дочки. Просто немає. Ви взагалі в ній не берете участь, не присутні. Життя дівчинки заповнюють тато і бабуся, a адже їй потрібна мама! Дуже потрібна! Тим більше ви не живете в іншому місті...
Ну і так далі. Хвилин 15 вичитувала мене, веліла змінити ставлення до дитині. Вийшли ми з садка. Йдемо додому. Ніка щебече, a я ні жива, ні мертва. Думаю — як же так? З донькою c народження ні на день не розлучалися. Дитина бажана. Люблю її більше за життя, книжки читаю, скрізь її возимо, вдома разом і готуємо і прибираємо, і з собакою гуляємо. Дівчинка ласкава, добра. Як же так? Нарешті, не витримала.
— Никуш, — намагаюся говорити спокійно. — А ось ви c Оксаною Валеріївною сьогодні картинку малювали...
— Так, — підтверджує донька.
— А чому ти намалювала c собою лише тата і бабусю, a мене немає?
— Мамо, ти така гарна! — говорить Ніка. — А я так гарно малювати ще не вмію!
Автор невідомий
