Заздрість нічого не змінить...
Жінка, у якої невелика пенсія, запевняла мене, що щастя немає. А є неспокій і томливе очікування кінця.
Вона засмутилася. У однієї з її подруг різко розбагатів син. Різко! Гроші посипалися. І він мамі зняв в Парижі номер у невеликому готелі аж на півтора місяця. І вона полетіла гуляти по паризьких бульварах.
І друга подруга теж «вибилася в люди». Не знаю, звідки у них гроші. Але їм вдалося побудувати триповерховий особняк. В ньому якась незвичайна сходи. А ще в будинку є бібліотека. Для цього вони збирали книги. Їм знайомі віддавали – кому не шкода.
І в бібліотеці рядами красиві шафи. Посередині робочий стіл. На ньому комп'ютер – загальний для всієї родини. І в їх особистих кімнатах теж є комп'ютери.
Прекрасна їдальня, вітальня, як у російських поміщиків. Все, як мовиться, навалом.
І бідна пенсіонерка засумувала. Мало того – озлилася.
Оченята нещасні, голос пригнічений. Говорить про важку юності, що дорогий одяг навіть близько не бачила. Перед пенсією примудрилася купити норкову шубу. Єдина дорога покупка за все життя.
Запевняла мене в несправедливості життя. Кому-то всі, кому-то нічого.
Париж і особняк вибили її з колії.
І раптом «прив'язався» до мене з питанням: чи я щасливий?
Знаєте, питання мені не подобається. Що значить, щасливий? Щастя – це відсутність нещастя. Так в народі кажуть.
Тільки відчув, що все, сказане мною, викликає в неї роздратування. А піддакувати не хотілося.
Сьогодні годині о другій ночі на мене напав озноб. Знаєте, це коли зуб на зуб не потрапляє? Знайшов сили встати. Натягнув футболку. Але зігрітися не зміг.
Виймати з шафи друге ковдру – йти далеко. А мене буквально колотило. Руку простяг – здер з дивана покривало. Закутався. Зігрівся. Цікаво, що це було?
А зранку – радість, що не захворів. Щира радість.
Після сніданку – на вулицю. У нас багато снігу. І Сонце. Повітря – не надихаєшся. Зайшов у магазин. Дивлюся – дешеві гранати. Купив один. І цей гранат виявився чудовим.
А ще дочка сказала, що за рахунок фірми їй засклять балкон. Вона на початку червня переїжджає в іпотечну квартиру. Це велика радість! І за балкон платити не треба.
Пізно ввечері знайшов аудіокнигу – Гаррі Поттер. Третій роман. Включив, читає чудовий артист. Слухаю і їм гранат.
І на душі дуже добре. Спокійно й умиротворено.
Як про це розповісти жінці, подруга якої півтора місяця в Парижі?
Відірвався від Поттера. Знайшов концерт одного драматичного артиста. Він чудово співає російські романси.
Треба було слухати сидячи, але я в цей час протирав книги. На них багато пилу. В найкрасивіші моменти відкладав книжку і ганчірку, слухав спів. І мені здавалося, що не можна так гарно співати. І на душі легко і радісно, тому що є на світі талановиті люди, які можуть нас зробити щасливими.
За вікном тихо. Світло від снігу. Завтра внучка – у школу. Їй, звичайно, не хочеться. Але я радію: нехай вчиться! Все в житті знадобиться.
Без усього цього мені не треба Парижа. І бібліотеки в особняку. Вище себе не стрибнеш. Душа врівноважена, не обурений нападами заздрості – ось що добре.
Не заздрити. Не треба.
Ми теж багаті! Ще як багаті! Діти у нас, онуки. І ми не розучилися радіти життю...
Автор: Георгій Спекотної
