Жаліти себе простіше. Берегти складніше...
Пішов я якось раз в поліклініку. Стою, чекаю. В черзі в основному літні жінки. І всі розмови у них звелися до того, що:
- Вболіваю.
- Все подорожчало.
- Діти не дзвонять.
- Сусідка паскудить.
- Пенсія маленька.
І знову:
- Болить, не знаю, як бути. І перелік у яких лікарів була, що пила і т. п.
- Ціни ростуть, грошей не вистачає, діти не допомагають.
- Не життя, а суцільне подолання труднощів.
Мені можуть сказати, що старі люди всі такі, тому що вік.
Мій батько, ніколи не скаржився на болячки. Я часто з ним у лікарню ходив, супроводжував його. Знайомих він зустрічав, але намагався говорити про спорт, про політику, про дачних справах.
Він мені якось сказав таку річ:
«Від моїх скарг старість і хвороби не зникнуть. А жаліти мене не треба. Мене треба поважати».
Правильно сказав.
У Костянтина Хабенського є хороша фраза:
«Безвихідь — це, коли на 40-ий день ТИ стоїш біля могили, і розумієш, що це не страшний сон, не чийсь дурний жарт, що тепер ти будеш жити так далі, тільки без цього дорогої людини.
Ти нічого не можеш змінити, вибір зроблено понад. Ось що таке БЕЗВИХІДЬ.
А не ваші: роботи немає, хлопець кинув, дівчина виявилася неправдивою, надіти нічого, погода погана і грошей не вистачає.
Поки ти живий, у тебе мільйон варіантів і виходів».
Я ходжу займатися в тренажерний зал. Бачу людей, які приходять... Інструктори кажуть так: багато звикли скиглити. Все їм важко, все їм болить. Ніяких зусиль прикладати не хочуть.
Але припекло, вони себе притягли в зал, полегшало — втекли.
Жаліти себе простіше.
Берегти складніше. Це важливо розуміти. Берегти і жаліти.
Себе не треба жаліти, себе треба берегти.
Слова Хабенського як раз про те, що себе треба берегти і не звалюватися в жалість до самого себе. Смуток — це як раз і є жалість до самого себе.
За матеріалами: Мудре слово
