Деякі, здавалося б, крихітні добрі вчинки інших людей залишаються в нашій пам'яті назавжди. Іноді вони навіть можуть змінити життя...
Жінка поїхала з чоловіком у торговий центр. Суєта, юрмиться народ, як зазвичай. І ось підходить до неї чоловік. Посміхається, радий зустрічі, відразу їх впізнав. І вони його згадали. Років 30 тому жили по сусідству, вечорами гуляли з собакою, так і познайомився з цим сусідом. Той теж з собакою на прогулянку виходив. «Знаєте, а я всі ці роки хотів вас зустріти і подякувати!». А жінка й не пам'ятає нічого. «Як же не пам'ятаєте, я у вас ночував...»
Хлопець ріс з бабцею. Бабуся важко захворіла, лікарі нічим допомогти не змогли. Поховав єдиного близького і залишився один в квартирі. В той вечір прийшов у кімнату, де ще недавно бабуся лежала, дістав почату пляшку настойки, що допомагала на час хворий притупити біль. Випив. Пішов з собакою гуляти. Там його зустріли знайомі. «А ти чого напився-то?» — жінка була жвава і пряма. Помітила і блискучі очі, і хитку ходу. «А я сьогодні бабусю поховав».
— Так. Йдеш з нами. Нічого тобі сьогодні бути.
— Все нормально. Не потрібно. Впораюся.
Але навіть слухати не стала, наполягла на своєму. «Сьогодні ночуєш у нас, пішли за речами». Зайшла в квартиру. На кухні помила посуд, в спальні заправила постіль. Міцно взяла під лікоть і повела до себе. Було ніяково. Чоловік крокував поруч, а його вела під руку чужа дружина.
— Не треба, я сам можу.
— Ні, тримаю тебе. Раптом впадеш.
Призвели до себе. Нагодували, напоїли чаєм, постелили ліжко. Ось і вся історія. Але довгі роки хлопець вірив, що Бог йому послав цих людей. Крихти турботи і доброго уваги йому конче були потрібні в той день. Просто знати, що не один — вже можна жити і дихати. І ось взяла під руку жінка. Бог його не залишив. Хлопець пізніше прийшов до віри. Багато бачив чудес, надзвичайних зцілень, збігів. І просте «тримаю тебе» як допомогу Вищих сил мислить. Зустріч в торговому центрі для нього теж з волі Бога. Хотів дуже подякувати. Вихідний день. Юрбиться народ. Знайомі обличчя, які одразу впізнав...
- «У мене теж був випадок. Переїхала на нове місце, нічого не було, навіть поїсти. Лежу, молюся, а їсти хочеться. І ось стукіт у двері несподівано і входить подруга. «Ти чого лежиш? Пішли до нас». Пішла, а у них картопля смажена з капустою. Поїли. Досі пам'ятаю, а минуло 25 років вже».
- «Потрапила на операційний стіл, і хірург заборонив мені підніматися. По телефону я попросила чоловіка привезти мені води, але він сказав, що не може, так як на роботі. Поруч лежала молода дівчина тільки після операції. Як же я здивувалася, коли її мама поставила поруч зі мною пляшку води. Дівчина їй подзвонила і попросила допомогти. Минуло вже майже сім років, але до цих пір я вдячна за турботу про мене».
Автор: Тайна – это ты
