Хотілося б, щоб таких людей було більше...
Мені подобаються люди, які не бояться старіти. Це розумниці і це воїни. Без підтяжок, без ліпосакцій, зате з думкою в очах, з онуками, з конкретною справою в руках. Якщо людина зустрічає старість без істерик, значить, є щось за душею у людини.
Ще подобаються люди, навколо яких чисто. Чисто в домі, чисто на прилеглій до будинку території, чисто на робочому місці. Якщо бачиш свинарник навколо, значить, у людей всередині такої ж свинарник. Бруд в мізках і сморід у глибинах серця неминуче проявляться через купи порожніх пляшок навколо, гори фантиків, калюжі розлитих напоїв та написи на парканах.
Подобаються люди, які можуть здивувати... Думаєш: проста людина і до крайності звичайний. Навіть не цікаво. А він раптом з часом відкриває все нові і нові грані характеру, і видно, що багато у нього цих граней. Просто він не випинає все відразу і не красується без толку.
Хороші ті, хто робить що-небудь своїми руками і не тільки не боїться всякої роботи, але і любить її. Роботяги зазвичай – мовчуни. Грунтовний людина не любить витрачати сили в розмовах. Він знає, що ніщо так не виснажує і не знесилює душу, як безплідна і безпредметна балаканина.
Ще подобаються ті, хто багато книг прочитав не тому, що вчена ступінь вимагає, а тому, що душа книгу любить, незважаючи на, може бути, саму просту професію.
Якщо ці люди мені подобаються, значить, вони є. Не може ж подобається мені чи іншій людині те, чого немає в природі. Такі люди є! Але їх не дуже багато, тому що те, чого дуже багато, завжди втрачає в ціні і перестає дивувати.
Люди, які мені подобаються, є, хоча їх могло б бути і більше. Світ повинен стояти на чомусь, так ось він, можливо, на них і варто.
Протоієрей Андрій Ткачов
Ілюстрація: Саша Харитонова
