Завжди тягнутися до світла!
Бабуся завжди ставила на підвіконня хоч травинку в склянці, хоч гілочку, хоч цибулину...
І все росло...
Вона спритно сновигала по кухні, сухонькая, сива, встигаючи блискавично нашаткувати капусту, налагодити квас з перепаленим сухариком, розпотрошити курку...
Співала при цьому...
Але іноді брала у руки склянку з травичкою і довго дивилася на нього...
Коли я запитала, чому вона так любить це робити, бабуся просто відповіла:
— Так я набираюся сили жити...
Бачу квітку, билинку, зелену стрілку лука, і тягнуся, як і вони, вхопити свій шматочок світла...
Шматочок світла, піднімає вгору тендітну травинку...
Так влаштоване життя...
Тягніться до світла...
Завжди...
Автор: Лілія Град
