Любити...
З віком все менше залишається часу на те, що не є любов. На сварки, докори, докази, заперечення, з'ясування відносин, на злобу дня і розум століть, на критику і прогрес — ні на що не залишається часу.
Тільки встигай любити, обійняти, притиснути до себе, поширювати навколо себе тепло, купатися в теплі іншого, слухати його серце і дихання, ділитися і головним, і миттєвим так, щоб все це негайно ставало загальним...
Входити в згуртованість таємниці, переповнюватися ніжністю й вихлюпувати її з себе, поєднуватися, сродняться кожною клітинкою, льнуть, припадати, вникати, втілюватися в ближньому...
І поспішати, відчайдушно поспішати з цією любов'ю, поки не згас у тобі її джерело, поки не розгублені засоби її втілювати, поки ще є очі, щоб милуватися, і руки, щоб пестити, і серце, щоб мучитися і блаженствувати. Тому що пекло, як сказано в Достоєвського, — це усвідомлення неможливості любити, почуття назавжди втрачених, не втілених можливостей любові.
Михайло Епштейн
