Тихі діти самі небезпечні. Не для інших, а для себе, для близьких. І тихі люди теж. Тому що вони не тягнуть увагу на себе, нікого не турбують і нікому не заважають. Ведуть себе тихо, ніби їх і немає.
І тому не відразу помічають, що тихого дитини насправді немає. І вже давно немає.
Біля траси великий мережевий магазин. Там завжди багато людей; по дорозі їдуть далекобійники на величезних фурах, їдуть спеціальні машини для будівництва мостів, їде техніка, їдуть легкові автомобілі від одного міста до іншого... І зупиняються біля магазину, щоб придбати потрібне і поїсти в кафе поруч.
Та у магазині великий далекобійник-велетень виявив крихітну дівчинку в рожевій шапочці. Начебто чіпця шапочка, курточка теж рожева, білі штанці.
Дівчинка тихенько розглядала іграшки на нижніх полицях. І просто тихо ходила по магазину. Так тихо, що ніхто не зрозумів — дитина один, без мами!
Продавці підбігли, звичайно. Далекобійник голосно запитував: «Чия дитина?».
Продавці стали розпитувати дівчинку. Вона слухняно відповідала.
Маму знайшли потім, село ж поруч. Але все одно далеко для такої крихітної дівчинки!
Виявляється, бабуся забрала онуку з садка. Внучка тихо грала в кімнаті, в будинку. Бабуся варила суп. Внучка завжди така тиха, слухняна, води не замутить! А тиха дівчинка тихенько одягнула курточку, чобітки, рожеву шапочку. І тихенько пішла в магазин за два кілометри, на трасу за селом.
І відсутність дівчинки бабуся не виявила, поки їй не подзвонила мама в сльозах...
Це не про те, що хтось винен.
Це про тих людей, яких так легко втратити. Їх ніби й немає. І ніхто не помічає, що їх насправді немає.
Або їм погано. Або вони збилися зі шляху. Або вони впали і не можуть встати. Чи потребують допомоги. Або готуються зробити щось несподіване...
За тихими дітьми треба особливо уважно наглядати. І за тихими дорослими — теж. Вони іноді дуже несподівано надходять. Або тихо йдуть. І знайти їх потім можна не завжди...
Автор: Кір'янова Анна
