Уходите вовремя, — домой, даже если вас никто там не ждет, с зажигательной вечеринки, от гостей без «посошка», от неуместных связей и дурных привычек, от депрессии и мрачных мыслей, от тяжелых воспоминаний, из отношений, изживших себя, от людей разрушающих вас или разрушающих вашего партнера рядом с вами. Дайте ему и себе шанс обрести того (а может, и себя самого), с кем будет лучше, комфортней, спокойней и в той форме, в которой это надо каждому из вас. Если уж вы не способны это дать друг другу по тем или иным причинам, не лишайте друг друга попытки и надежды обрести это в других отношениях и в самом себе.
Не жадничайте, не отбирайте у других их шансы быть счастливыми так, как они это понимают, а у себя — свои. Потому что каждый из нас находится в своей точке эволюции, и движется в своем ритме, излучает на своей частоте, и вибрирует на своей волне и получает свой опыт. И если вы вошли с кем-то в резонанс — вы нашли друг друга и ваш совместный танец, если в затянувшийся диссонанс — получите необходимый опыт, распишитесь под ним, поблагодарите и… уходите вовремя. Не приводите в движение механизм, который придавит вас жестким гнетом обстоятельств, когда вы будете вынуждены принимать это решение в условиях куда менее удобных для вас, и где вам придется выскальзывать из-под жерновов весьма поверхностных, но больно ранящих, «общественных» суждений, которым дела нет до ваших истинных, искренних и жизненных мотивов, до вашего выдохнувшегося терпения и долгих попыток что-то «сохранить», кого-то «спасти».
Йдіть вчасно, не залишайте на тілі вашому житті глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини, — почуттям, з неймовірною ретельністю отторгающим вас від своєї виключно єдиною життя і тільки вашої, і вас самих від себе самих. Йдіть вчасно, не выжигайте малюнки на тендітній тканини вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.
Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Йдіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашої, бо тримати відповідь першочергово за своє життя і тільки потім за чиюсь. Ніхто не прийшов у життя бути принесеним на жертовний вівтар. І життя людині дарована не для того, щоб він прагнув до жертвопринесення даденных йому понад великих дарів: життя і здатність любити!
Не сложно потерять себя, не сложно растворить себя в другом, в чьей-то другой жизни, в чьем-то другом мире, в чьей-то иной реальности. Не сложно даже это требовать и желать. Обрести себя – тяжело. Только мы можем определять и допускать меру использования себя. Ведь жертвуя собой вхолостую, сверх отведенной вам меры участия в чьей-либо жизни, вы автоматически не додаете себе (а может, и кому-то, кто в этом искренне нуждается), или на каком-то другом отрезке вашей жизни вам не хватит совсем малости – именно тех впустую потраченных сил…
Любые отношения плодотворны, когда в них есть обмен, взаимодействие, отдача. Это парный танец. Но если вы начали оттаптывать друг другу ноги до боли и крови, — нужно прекратить этот танец, и залечив раны, начать новый красивый танец, возможно, с новым партнером. И так в любых взаимоотношениях, партнерских, семейных, рабочих… Учитесь уходить вовремя, как внутри создавшейся ситуации, так и от самих ситуаций и обстоятельств в своей жизни. Вы всегда знаете этот момент, доверяйте себе, не уговаривайте себя, не обманывайтесь и не обманывайте других…
Немає поганих людей, як би нам посперечатися про це не хотілося. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний Задум цього священнодійства під сакральним назвою Життя, нам не відомий, але їм наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад нашого розуміння і в його межах, живу і неживу. І немає у Бога інших рук, окрім наших з вами, та іншої відповідальності, крім нашої з вами перед собою і один одним, але спочатку — перед собою.
Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору — не тільки з дозволу Всевишнього, але і нашого з вами! Ми дозволили нашому житті бути такою, яка вона є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усієї стислій і нагнетенной силою і б'ється тепер конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінками в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.
Озирніться, можливо настав час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що вичерпало себе і піти, де б хто про це не писав, — я стверджую, що це не так. Йти важко, але йти вчасно – просто необхідно. Вызревайте межах своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але — йдіть вчасно.
Уходите вовремя от суждений и мнений других, оберните взор к себе. Где точка вашей опоры? Ведь только так вы можете перевернуть весь мир. Не ищите ее в других, другом, другой. Выдам вам секрет — ее там нет! Как нет счастья в ком-то, если его нет в вас. Уходите вовремя от навязчивых иллюзий и навязанных страхов, но продолжайте устремляться, продолжайте мечтать, продолжайте пробовать. Не бойтесь ошибиться — ведь это значит, что вы пытались. Не бойтесь реакции других людей, вы все равно не сможете ее 100%-но предугадать, пока не сделаете задуманное, а если сможете, — тем более, страх бессмысленен. Но у вас будет шанс… вовремя уйти. Да, именно уйти, и двигаться дальше.
Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали, але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз. Істина проста — все приходить вчасно, навіть дива. Тому... йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся — сценарій життя вже створюється і для інших людей...
