Я гортав меню ресторану, в який зайшов пообідати, ось уже кілька хвилин і мене долали сумніви – кожен пункт меню спокушав по-своєму, і я ніяк не можу вибрати щось одне.
Може, мені і зовсім варто замовити їх всі?.. Так адже не влізе ж.
Вам здається, що це дурна ситуація, зовсім не варта такого ретельного обмірковування? Можливо, це дійсно так. Але я ставлю на що завгодно, що ви, як і я, не раз перебували в подібній ситуації – якщо не щодо їжі, то щодо чогось іншого.
Ми витрачаємо величезну кількість часу і неймовірний обсяг енергії на безуспішні спроби зробити вибір між однаково привабливими варіантами в повсякденних ситуаціях. Проблема в тому, що навіть тоді, коли ці варіанти залучають в рівній мірі, вони роблять це по-різному. І якщо один з варіантів в чомусь краще за інших, то він в чомусь іншому неодмінно їм поступається. Саме тому нам так непросто прийняти рішення навіть тоді, коли ми всього лише вирішуємо, що взяти на обід: салат з морської капусти (корисний та легкий), лосося, приготованого на пару (здоровий білок, поступливий, тим не менш, за смаком іншим варіантам) і равіолі (смачно, звичайно, але загрожує зайвими складками на боках).
І раз вже ці незначні і маловажні рішення забирають у нас стільки часу і енергії, то скільки тоді йде на прийняття дуже важливих рішень, від яких залежить успішність, наприклад, нашого бізнесу або кар'єри. Який з в рівній мірі привабливих продуктів варто розвивати далі, а розвиток якого варто зупинити, щоб не розпорошуватися? Кого з кандидатів, що підходять на цю посаду, варто найняти, а кому вказати на двері? Варто мені починати цей складний розмову, чи ну його?
Подібних питань багато мільйони, якщо не більше, і за кожним з них слід ще кілька. Якщо я вирішив розпочати цю розмову на делікатну тему, як саме мені її вести? З чого почати і як направити розмову у потрібне русло? Як краще вести діалог – особисто, телефоном, а, може, й зовсім по електронній пошті? На людях або краще віч-на-віч? Якою інформацією варто поділитися з співрозмовником, а що приберегти для себе?..
Так як же нам навчитися ефективно справлятися з прийняттям рішень – будь-яких рішень? Для цього у мене є цілих три методу, два з яких я виробив вже досить давно, третій же виявив лише нещодавно.
Перший метод полягає в тому, щоб використовувати встановлені звички для того, щоб уникнути необхідності постійного прийняття рішень і появи втоми від цього. Сенс його в тому, що, коли ви створюєте якусь позитивну звичку (наприклад, привчаєте себе снідати тільки і виключно салатами), то це позбавляє вас від необхідності приймати це рішення, і зберігає енергію, яка витратилася на його прийняття, для чого іншого.
Це працює, так... Але лише для передбачуваних, рутинних і регулярних рішень. Що ж робити з непередбачуваними?
Другий метод слід використовувати для того, щоб внести дещицю передбачуваності непередбачуване, і я називаю його методом «якщо-тоді». Приміром, вам не подобається, коли вас перебивають, але кожен раз, коли ви стикаєтеся з цим, то не впевнені, як на це реагувати. У такому випадку ви можете створити для себе правило: «якщо-тоді»: якщо ваш співрозмовник переб'є вас два рази поспіль, тоді ви вкажете йому на неприпустимість подібної поведінки, або, скажімо, припиніть розмову.
Читайте також: Правило 72 годин, яке змінило все моє життя
Ці два методу – створення корисних звичок «якщо-тоді» – здатні зробити практично автоматичним прийняття багатьох типових і рутинних рішень, з якими ми стикаємося практично щодня.
Але після цього у нас залишається ще одна категорія рішень – справді важливі рішення стратегічного характеру, які не можна перевести в звичку, і які не можна передбачити заздалегідь, щоб виробити на них реакцію. Це саме такі рішення, прийняття яких може тривати тижнями, місяцями, а то й роками, гальмуючи розвиток цілих організацій.
Але що, якщо використовувати той факт, що ми не можемо чітко передбачити наслідки прийнятих нами рішень, для більш швидкого їх прийняття? Я думав про це під час наради, на якій ми в черговий раз обговорювали питання, на який ніяк не вдавалося знайти відповідь.
«Вже 15:15, – сказав виконавчий директор. – Нам потрібно прийняти рішення в наступні 15 хвилин».
«Стривайте, – відповів фінансовий директор. – Це дуже складне рішення, і не варто брати його наспіх. Можливо, нам варто відкласти й повернутися до нього на наступній нараді?»
«Ні, – рішуче відповів виконавчий директор. – Я сказав, що ми приймемо рішення в наступні 15 хвилин, і ми його приймемо».
І ви знаєте, що? Ми це зробили.
Так я і знайшов свій третій метод прийняття рішень: використовуйте таймер.
Якщо розглядається питання вже не раз детально обговорювалося, вам відомі всі можливі варіанти, і вони здаються в рівній мірі привабливими, то варто зізнатися хоча б самим собі, що у вас немає способу зробити стовідсотково правильний вибір. А потім просто вибрати хоч щось.
Час, який ви заощадите, не витрачаючи його на безглузді й марні міркування, цілком можна витратити на щось більш конструктивне. Просто прийміть рішення і рухайтеся далі, справляючись з його наслідками – якими б вони не були, адже навряд чи вони будуть гірше наслідків бездіяльності.
Спробуйте зробити це прямо зараз. Виберіть якесь питання, щодо якого ніяк не можете прийняти рішення, дайте собі три хвилини і прийміть його. Якщо таких неприємних рішень дуже багато, візьміть аркуш паперу і запишіть їх. Дайте собі обмежений час і прийміть їх одне за іншим, найкращі з тих, які ви можете прийняти за цей час.
Прийнявши рішення – будь-яке рішення ви зменшуєте свою тривожність і отримуєте можливість рухатися вперед. Краща протиотрута від отрути нерішучості – це йти вперед, створюючи достатню прискорення для того, щоб нас не зупинило ні одна перешкода.
Що ж до мого обіду, то я замовив салат з морської капусти. Чи був цей варіант найкращим з усіх? Не знаю. Але принаймні я не просидів там годину, терзаючись муками вибору.
Автор:
