Про зрілість як умінні про себе подбати...
Для мене зрілість — до непристойності в простому.
В умінні про себе подбати.
Голодний? Утамуй.
Холодно? Зігрійся.
Дме? Пересядь.
Боляче? Не терпи.
Любиш? Скажи.
Не любиш? Скажи тим більше.
Погано? Зроби, щоб було краще.
Добре? Не пробегай.
Просто зроби паузу і отримай задоволення.
Роблять боляче?
Зверни увагу на це.
Не чують?
Спробуй ще.
Знову не чують?
Гай.
Навчися давати.
І це, не про гроші.
Зовсім не про гроші.
Хлопчик стає чоловіком, в тому числі, коли перестає тільки споживати.
Навчися давати.
Дівчинка стає жінкою, в тому числі, коли перестає тільки віддавати.
Навчися брати.
І нарешті навчися розрізняти потреби і любов.
Вразливість і слабкість.
Турботу і опіку.
Доброту і підпорядкованість.
Довіра і дурість.
Агресію та насильство.
Я думаю, що багато хто це відчувають на несвідомому рівні.
«Сердце не обманешь…» – помнишь?
Це якраз про те саме.
Але не багато знаходять у собі сили зізнатися.
Наприклад, в тому, що їх історія не про Любов.
А про нужду.
Зрілість, як і м'яз.
Можна наростити.
Потрібно тільки зрозуміти навіщо це тобі потрібно.
Автор: Ігор Ларін
