Історія з життя. Для роздумів і гарного настрою:)
Одного разу, років три тому, у мене на костяшках під щиколотками з'явилися підозрілі червоні плями. А потім подібні — на суглобах пальців правої руки.
Я людина не дуже недовірливий, але склавши в розумі м'ясо, бухло і знання класичної літератури, однозначно отримала подагру.
Прибігши в хорошу клініку, вимагала направити мене на краще ревматолога. На краще! Потрапивши в кабінет, сміливо пред'явила подагру, для переконливості процитувавши Швейка.
Мигцем глянувши на мою подагру, найкращий ревматолог стримано пирхнув, і сказав:
— Це до дерматолога. Грошей не візьму. Ідіть, та не грішіть. І так, поменше читайте, чи що.
Повернувшись в реєстратуру, вимагала кращого дерматолога.
— Кращий йде, — сказали в реєстратурі. — У них перезмінка. Біжіть, може, застанете.
Кращий дерматолог виявився білявим юнаком років тридцяти. Піймавши його на порозі, я благала залишитися і неодмінно поставити діагноз.
— Нейродерміт, — недбало повідомив кращий дерматолог, одним поглядом окинувши мою нездійснену подагру, — Лікування тривале, але впораємося. Приходьте завтра, зараз мені ніколи.
В цей час його змінниця, дама сильно пенсійного віку, сидячи за столом, мовчки дивилася на мене і уважно слухала колегу. Коли юнак вибіг, дама запропонувала:
— А присядь, дитино. Давай я тебе подивлюся.
Відмовити жінці було незручно, та й кращий дерматолог вже пішов. Я вирішила залишитися — нехай дивиться який уже є лікар.
— Ручки які у тебе гарні, з манікюром, — схвалила дама. — І ніжки хороші. Ех, молодість... А скажи мені, дитино: ти правша?
Я мовчки кивнула, не розуміючи, до чого веде який уже є лікар.
— А тепер ось ще, дитино, — продовжувала пані. — Дивлюся, ти на неросійську схожа. Ти любиш сидіти по-турецьки? І якщо так, то де?
Я дійсно люблю сидіти на підлозі по-турецьки, і так працювати на ноут, тому знову кивнула.
— Ну так ось, дитинко, — резюмувала пані. — Ти не сиди на жорсткому підлозі, а сиди на килимі або там покривалі. Кісточки на ніжках ти просто натиснула. А ручки... Згадуй, що травмує ти весь час носиш у правій руці?
— Поводок, — отетеріло відповіла я.
— Ось і натерла, — підсумувала пані. — Іди додому, дитино.
— А як же... нейродерміт? — пробелькотіла я.
Якою є лікар зітхнула:
— Геній він у нас. Молодий ще. Лікувати любить...
З тих пір я намагаюся звертатися не до найкращого лікаря, а до найдосвідченішому...
Автор: Діана Удовиченко
