Мстислав Ростропович і Галина Вишневська стали чоловіком і дружиною через чотири дні після знайомства і прожили душа в душу довге і щасливе життя. Історія, схожа на казку, скажете? Можливо, саме тому вона і виглядає такою дивовижною, що випробувати подібні почуття дано не багатьом...
Мы неслись навстречу друг другу, и уже никакие силы не могли нас удержать. Будучи в свои двадцать восемь лет умудренной жизненным опытом женщиной, я всем сердцем почувствовала его молодой безудержный порыв, и все мои чувства, так долго бродившие во мне, не находя выхода, – уж коли я дала им волю, понеслись ему навстречу. Только четыре дня мы в золотой Праге, а фактически мы уже муж и жена, хотя ни одна душа на свете не знает об этом. Мы решили, что по приезде в Москву поженимся. На сцене мы друг друга так и не услыхали, да, честно говоря, для меня в тe годы виолончелист был неким безымянным персонажем, сидящим в оркестровой яме, когда я пою спектакль. Правда, мой будущий муж с гордостью сообщил мне, что он еще и доцент Московской консерватории…
***
Полишала маленький чемоданчик халат, пару суконь, туалетні приналежності... Господи, куди їхати, я ж адреси не знаю!.. Вискочила в коридор, до телефону (сусіди з усіх дверей визирають):
— Слава, я їду до тебе. Скажи адресу!
Кинула трубку — і бігом по сходах. В скронях стукає, боюся адреса забути, ноги буквально віднімаються. Ледве добігла до стоянки таксі:
— Вулиця Немировича-Данченка, номер...
Шофер на мене дивиться, як на помешанную:
— Так це ж за рогом, дійдете пішки!
— Їдьте швидше, я вам добре заплачу...
Мені здалося, що в ці три хвилини я проїхала пів-Москви...
Під'їхали — біля під'їзду стоїть велика дівчина, підходить:
— Ви Галя?
— Так.
— Я Славіна сестра, він просив мене вас зустріти...
— А де ж він сам?
— В магазин за шампанським побіг...
Бачу, що вона перелякана на смерть. Впала я на них, як сніг на голову. Був хороший син, у всьому слухався матері. Вона не хотіла, щоб він одружився, втручалася в його відносини з жінками, і він підпорядковувався до пори до часу, поки ми з ним не зустрілися...
Він не говорив їй нічого — не був упевнений, що я прийду, а коли я подзвонила, що їду, він їй і оголосив:
— Мамо, зараз приїде моя дружина. Вероніка, ти зустрічай її внизу, а я — за шампанським!
Розпорядився — і вилетів геть. Можна собі уявити, в якому стані він їх залишив.
Піднялися на другий поверх. Заходжу і бачу посеред кімнати стоїть маленька, стара, сива жінка з косою майже до колін, в одній сорочці, і тремтячими від хвилювання руками намагається потрапити в рукави халата. Такою вона мені і запам'яталася на все життя, Софія Миколаївна, — в чоловічий нижній сорочці (вона завжди носила замість білизни сорочки свого покійного чоловіка), одна рука — в рукаві халата, довга біла коса і цигарка в роті. Я слова вимовити не можу, і вона теж оніміла з переляку. Сіла я на свій чемодан і заревіла в голос, і вони обидві за мною. Тут влетів Слава з авоською — звідти шампанське, риби якісь стирчать:
— Ну, слава Богу, вже познайомилися!
Так я стала дружиною Ростроповича.
Витяги з книги Галини Вишневської «Галина»
