Парк, дорога, він і вона. Літні. Йдуть дуже повільно. У нього в руці маленький аудіоколонка. Звідти доноситься Елвіс, Love me tender.
Повз біжать лихі собаки, діти на самокатах, поруч балакучі мами. А ці двоє йдуть собі по осіннім листям, мовчки. Напевно про все вже переговорили за дуже довге життя. Слухають Елвіса. Може, колись під цю річ танцювали, коли їм було шістнадцять, у одного була платівка, йому всі заздрили. І вони сміялися: адже «тендер» – це особливий залізничний вагон, а тут про любов начебто співається.
Все це було так давно. Тоді у нього вічно були пальці в чорнилі, у неї – найбільша коса. «Він не пара тобі» – казали батьки. А він чекав її біля під'їзду стылыми ранками, трохи мерз, нарешті, вона вибігала в береті: «Пробач, закружляла...»
...Сьогодні у них буде чай, телевізор, корвалол, ще один вечір. Дзвінок з онуками. Ще багато таких вечорів.
«Завтра в парк знову?» – запитає вона.
«Що?»
«Я кажу: завтра в парк знову?
«Так, – скаже він. – Якщо ти хочеш».
«Звичайно, хочу! Погуляємо довше, начебто погода буде гарна».
А Елвіс додасть: «i'll be yours through all the years, till the end of time».
«Я буду з тобою всі роки, що нам залишилися, до кінця часів».
Автор: Олексій Бєляков
