Зло все одно буде покарано. Іноді потрібно почекати, а часом усе відбувається блискавично...
Дама в білому пухнастому пальто мучила іншу даму. Навіть не даму, а бідно одягнену жінку з коляскою. І з маленькою дівчинкою в окулярах. Це в магазині зараз було. Дама в білому пальто дуже лагідно розмовляла; вона ласкаво задавала питання. І похитувала співчутливо головою, вислуховуючи відповіді. Як вчитель молодших класів. Чи психіатр на експертизі.
«Чому ваша дівчинка в окулярах?»; «Ах, вона погано бачить, треба ж!
Так, помітно, що один око косить. Це вам доведеться робити операцію. Хоча може не допомогти.
А чому ваша дівчинка мовчить? Ах, вона соромиться? Може бути, у неї аутизм. Спочатку батьки думають, що дитина соромиться. А потім виявляється, що він психбольной.
А ким ваш чоловік працює? Двох дітей адже важко зараз утримувати. Одні окуляри он скільки коштують! А скільки молодшому років? Який у візку?»...
І бідно одягнена жінка покірно відповідала — такі дами гіпнотизують. Важко їх обірвати і піти, є в них щось начальницьке, липке, обволікаючу. Я знаю. Тому я просто пройшла між ними, розділяючи невидимі узи. І стала вибирати картоплю.
Мама з дітьми пішла, а дама в пальто мені довірливо сказала: «У неї і коляска закрита чомусь. Там, напевно, взагалі монстр сидить. Понароджують злидні!». Я відповідати не стала, зважила картоплю, морозиво купила гарний. Три. Важко на душі було, от і купила. Але суть не в цьому.
Поки я копалася в ящику з морозивом, сталося ось що: дама в білому пальто взяла банку з майонезом. Просто взяла банку. І сталося щось дивне — банку у неї в руках чи лопнула, то вибухнула.
Коротше кажучи, кінець прийшов і пальто пухнастому, і капелюсі пухової, і даминому макіяжу — все в жирному майонезі. Бабах! — як у дитинстві говорили. Всі заохали і побігли її відчищати і мити підлогу. І стіни. Та інші продукти. Бабах був сильний, класний, як ми в дитинстві говорили.
А морозиво я, звичайно, віддала цій мамі з коляскою і дівчинкою в окулярах. Я і сама в окулярах, чого там. Люди в окулярах повинні допомагати один одному! — так я сказала, і ми засміялися з дівчиною Оленою. Вона мені сказала, як її звуть. І леночкина мама засміялася. І коляску відкрила — там ніякої не монстр, а товстий малюк спить з рум'яними щоками. Йому теж вдома дадуть трошки морозива.
Кому морозиво, а кому — майонез на пальто. Зверху все бачать...
Автор: Анна Кір'янова, «Доктор Життя. Психологічні есе про життя».
