20-річний юнак прийшов до свого старенького прадіду і задав питання: «Скільки у людини повинно бути друзів?». Мудрий дід сказав: «Піди в сад і знайди самий стиглий плід. Дістань його і принеси. Так тобі відкриється істина».
Хлопчина прибіг у садочок, але всі стиглі плоди висіли високо. Він зрозумів, що мав на увазі дід, без сторонньої допомоги тут не впорається, потрібно кликати друга. Він покликав сусіда, з яким товаришував, той водрузился йому на плечі, але вони зрозуміли, що потрібно ще як мінімум четверо хлопців, щоб дотягнутися до яблук і груш.
Хлопець покликав усіх своїх друзів, вони ставали один одному на плечі, утворюючи вертикальні ланцюжка, і, таким чином, дотягувалися до будь-якої гілки.
«Я зрозумів, чому ти хотів навчити мене, дідусю», — сказав правнук. «Чим більше у людини друзів, тим краще! Разом ми можемо все!»
А дід засміявся і відповів:
«Нічого ти так і не зрозумів! Друзів повинно бути рівно стільки, щоб один з них здогадався присунути до дерева сходи».
***
У моєму оточенні є люди, які змушені спілкуватися з величезною кількістю людей — працівники сфери послуг, викладачі, гіди. І є ті, хто в спілкуванні вкрай обмежений своєю професією.
Так от, перші постійно скаржаться на втому, а другі — доброзичливі і веселі.
Чому так? Тільки не треба про енергетичний вампіризм розповідати...
Відомий поет Юрій Левітанський прийшов до висновку, що з віком хочеться більше часу витрачати на те, щоб пізнавати себе, чути себе, і глибоко нещасливий той, хто змушений заглушати свій внутрішній голос чужими голосами.
Людей, на честь яких ми можемо назвати дитину або довірити всі свої таємниці — одиниці. Більшість — приятелі, з ними весело, але постійно контролюєш себе: аби чого не бовкнути, або не поранити словом, лише б не викликати злість і заздрість. Тяжка праця.
Дві подруги вирішили їхати в тур, а одна напередодні вильоту захворіла. Злягла з високою температурою. Її компаньйонка дзвонить і каже: «Пий ліки і їдемо, нічого не знаю! Ти мені подруга чи хто?».
Після цього інциденту не спілкуються.
Повертаюся подумки до притчі.
А якби той юнак одразу здогадався, що потрібно приставити драбину? Значить, він міг би обійтися зовсім без друзів? Значить, досяг рівня, коли не треба ні в кого нічого просити, не треба кликати на допомогу?
Як правило, такі люди не стають бирюками-відлюдниками, вони стають вченими, письменниками, художниками, композиторами, поетами і служать суспільству. «Дружать», несуть користь мільйонам своїх співвітчизників.
Нікола Тесла іронізував: «Я не впевнений, що ви можете назвати багато великих винаходів, які були створені одруженими чоловіками».
Одружений, значить, оточений натовпом: дружиною, дітьми, родичами. Все, що потрібно, усамітнитися колись. А якщо ще нерозлучні друзі до телефону просять, на шашлики звуть...
Як в такому режимі думки генерувати?
Прислів'я про те, що потрібно мати 100 друзів, хороша лише для молодих, які пізнають світ і шукають в ньому себе. Після 30-40 років спілкування потрібно мінімізувати, будувати навколо себе невидимий оку паркан, йти в зону недосяжності телефонних дзвінків.
За матеріалами: Мадам Хельга
